Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:
головуючого – Устименко В.Є.,
членів Комісії: Василенка А.В., Заріцької А.О., Козлова А.Г., Лукаша Т.В., Луцюка П.С., Макарчука М.А., Мішина М.І., Прилипка С.М., Тітова Ю.Г., Шилової Т.С., Щотки С.О.,
розглянувши питання про підтвердження здатності кандидата на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мойсюка Миколи Івановича здійснювати правосуддя у відповідному суді, стосовно якого оголошено перерву відповідно до абзацу другого частини першої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»,
встановила:
Рішенням Комісії від 07 листопада 2016 року № 145/зп-16 оголошено конкурс на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.
Мойсюк М.І. 01 грудня 2016 року звернувся до Комісії із заявою про проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за спеціальною процедурою призначення.
Комісією 05 грудня 2016 року прийнято рішення, зокрема, про допуск Мойсюка М.І. до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Рішенням Комісії від 11 січня 2017 року № 2/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання 653 кандидатів, допущених до участі у конкурсі на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, зокрема Мойсюка М.І.
Комісією 08 лютого 2017 року прийнято рішення, зокрема, про допуск Мойсюка М.І. до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до Умов проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду Мойсюк М.І. проходить кваліфікаційне оцінювання як суддя.
У статті 10 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року № 40/32 та від 13 грудня 1985 року № 40/146, визначено, що особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі моральні якості і здібності, а також відповідну підбору кваліфікацію в галузі права.
Ці основоположні принципи формування суддівського корпусу імплементовані у національне законодавство, що визначає основними складовими авторитету судової влади та довіри до суду - доброчесність і компетентність судді.
Згідно з цими приписами під час кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді касаційного суду у складі Верховного Суду Комісія виходить з того, що кандидати на посаду судді найвищого суду у системі судоустрою мають відповідати найвищим стандартам за критеріями компетентності та професійної етики за відсутності будь-яких обґрунтованих сумнівів у їх доброчесності, що можуть негативно вплинути на суспільну довіру до новоствореного Верховного Суду.
Відповідно до статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон) кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Такими критеріями є: компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність.
У пунктах 1, 2 глави 6 розділу II Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі - Положення) передбачено, що встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та у сукупності.
Відповідно до статті 85 Закону № 1402-УІІІ кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.
У першому етапі кваліфікаційного оцінювання за загальним результатом іспиту Мойсюк М.І. отримав 159 балів та був допущений до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
Згідно з пунктом 20 розділу III Положення під час співбесіди обов’язковому обговоренню із суддею (кандидатом) підлягають дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності.
Відповідно до положень статті 87 Закону з метою сприяння у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності Громадською радою доброчесності надано Комісії висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Мойсюка М.І. критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 20 квітня 2017 року.
Відповідно до висновку ГРД у складі колегії суддів касаційної інстанції, зокрема і судді Мойсюка М.І., 23 і 30 вересня 2014 року, 18 листопада 2014 року були залишені у силі судові рішення першої і апеляційної інстанцій про заборону мирних зібрань, керуючись при цьому Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР».
Крім того, як вбачається з висновку ГРД, у декларації доброчесності судді за 2016 рік кандидат підтвердив, що не здійснював вчинків, що можуть мати наслідком притягнення його до відповідальності. Однак, з висновку ГРД убачається, вказане спростовується рішенням Вищої ради юстиції від 20.10.2015 (наразі - Вища рада правосуддя), яким було констатовано порушення кандидатом норм процесуального права. Також у висновку ГРД йдеться про вчинення кандидатом дій, спрямованих на отримання службового житла у місті Києві за наявності об’єктивних можливостей придбати житло за власний рахунок.
Заслухавши доповідь члена Комісії Мішина М.І., уповноваженого представника Громадської ради доброчесності, пояснення кандидата на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мойсюка М.І., ознайомившись з матеріалами досьє та співбесіди, Комісія встановила таке.
Як убачається зі змісту висновку ГРД, колегією суддів Вищого адміністративного суду України, зокрема і судді Мойсюка М.І., 23 і 30 вересня 2014 року, 18 листопада 2014 року постановлено ухвали, якими було залишено в силі:
1. постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 23 серпня 2011 року (залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2011 року) про задоволення позову ГО «Конгрес Українців Севастополя» щодо обмеження права на мирні зібрання (справа № К/9991/70849/11, постановлено 23 вересня 2014 року);
2. постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2011 року (залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2011 року) про задоволення позову Харківської міської ради щодо обмеження права на мирні зібрання (справа № К/9991/56401/11, постановлено 30 вересня 2014 року);
3. постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2011 року (залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року) про задоволення позову Харківської міської ради щодо обмеження права на мирні зібрання (справа № К/9991/55685/11, постановлено 18 листопада 2014 року).
У висновку ГРД зазначено, що колегією суддів при постановленні ухвал не взято до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі «Верєнцов проти України» (стало остаточним 11 липня 2013 року), що, на думку ГРД, є проявом свавілля (свідоме ігнорування) або грубою недбалістю та може також свідчити про залежність кандидата від виконавчої влади.
На засіданні Комісії як у колегіальному, так і в пленарному складі Мойсюк М.І. зазначив, що ухвали були прийняті після дати проведення мирних зібрань, що ніяк не могло вплинути на їх проведення. Тобто посилання ГРД на заборону проведення мирних зібрань та на залежність кандидата від виконавчої влади є безпідставними.
Кандидат також пояснив, що під час постановлення 23 і 30 вересня 2014 року, 18 листопада 2014 року ухвал колегія суддів керувалась в першу чергу Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Конвенцією про захист прав і основоположних свобод, Рішенням Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року у справі № 4-рп/2001, а на Указ Президії Верховної Ради СРСР в ухвалі є лише посилання.
Стосовно невзяття колегією суддів до уваги рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Верєнцов проти України», про що йдеться у висновку ГРД, кандидат зазначив, що прогалини у законодавчій системі від нього не залежні, і незважаючи на те, що він погоджується з тим, що Указ 1988 року є доволі архаїчним, з урахуванням предмету його застосування - у частині строку, а не щодо суті спору, таке правозастосування могло мати місце у правовідносинах, які виникли у 2011 році, з огляду на суперечливість судової практики в даній категорії спорів на той час. Водночас кандидат наголосив, що завчасне сповіщення про зібрання передбачено законодавством багатьох країн, зокрема Конституцією України. На організатора мирного зібрання покладається обов'язок завчасно повідомляти адміністративний орган про такий захід. Така вимога, будучи де-факто обмеженням права на свободу мирних зібрань, є виправданою з огляду на позитивний обов'язок держави щодо створення необхідних умов для сприяння реалізації свободи зібрань та охорони громадського порядку, громадської безпеки та захисту прав і свобод інших осіб. Також виконання такої вимоги, як зауважив кандидат, становить собою необхідну передумову реалізації адміністративними органами покладених на них позитивних обов'язків у сфері, що розглядається. Інших причин для завчасного сповіщення адміністративних органів про мирне зібрання бути не може. Крім цього, зазначив, що аналіз застосування Указу 1988 року у вказаних рішеннях слід здійснювати через призму поняття застосування закону в часі та звернути увагу на те, що усі ці рішення стосуються мирних зібрань та акції у 2011 та 2012 роках, тобто до існування рішення «Верєнцов проти України» та рішення Верховного Суду України 03.03.2014 № 5-49кс 13.
Вирішуючи питання відповідності кандидата на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мойсюка М.І. критеріям доброчесності та професійної етики, Комісія виходить з такого.
Згідно з частиною першою статті 49 Закону суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.
Комітет Міністрів Ради Європи у статті 66 своїх Рекомендацій СМ/Rес (2010)12 державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухвалених 17 листопада 2010 року, врівноважив незалежність і відповідальність суддів таким чином: «Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості».
Відповідно до Рекомендації № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 13 жовтня 1994 року, рішення суддів не повинні переглядатись інакше, ніж через визначену законом процедуру апеляцій, судді не зобов’язані давати звіт щодо справ, які перебувають в їх провадженні, жодній особі, яка не належить до системи судової влади.
У § 35 Висновку Консультативної ради Європи суддів (далі - КРЄС) № 17 (2014) зазначається, що для того, щоб оцінити якість рішення, винесеного суддею, особи, які проводять оцінювання, мають зосереджуватися на методиці, яку суддя в цілому застосовує в своїй роботі, а не на оцінюванні правового обґрунтування окремих рішень. Останнє має визначатися виключно в процесі оскарження.
Згідно з § 23 Висновку КРЄС № 18 (2015) відповідно до основоположного принципу судової незалежності система оскарження - це, в принципі, єдиний шлях, яким може бути скасовано чи змінено судове рішення після того, як його було винесено, і єдиний спосіб, у який судді відповідатимуть за свої рішення, за винятком того, коли вони діють недобросовісно.
З наведеного Комісія дійшла висновку, що відповідальність суддів допускається, але лише за умови свідомого (за наявності умислу або грубої недбалості) вчинення суддею відповідного проступку, а факт ухвалення суддею певного рішення не може бути ознакою невідповідності критеріям доброчесності та професійної етики.
Відсутність доказів на підтвердження недобросовісної поведінки кандидата під час ухвалення судових рішень, наведених у висновку ГРД, а також доказів притягнення його до кримінальної, дисциплінарної чи іншої відповідальності у зв’язку з прийняттям таких судових рішень, на думку Комісії, вказує на необґрунтованість в цій частині висновку ГРД.
З висновку Громадської ради доброчесності та доданих до висновку матеріалів вбачається, що у декларації доброчесності судді кандидат підтвердив, що не здійснював вчинків, що можуть мати наслідком притягнення його до відповідальності.
Як вбачається з висновку ГРД, вказане твердження кандидата спростовується рішенням Вищої ради юстиції від 20.10.2015 (нині - Вища рада правосуддя), яким було констатовано порушення кандидатом норм процесуального права, а саме - недодержання суддею норм процесуального права, що призвело до порушення права ОСОБА_1 на перегляд судових рішень з метою захисту своїх прав та інтересів.
Підставою для такого висновку ГРД є умисне, на думку Громадської ради доброчесності, приховування фактів, які мають бути висвітлені кандидатом у пункті 22 декларації доброчесності судді. Зокрема, Громадська рада доброчесності посилається у своєму висновку на рішення Вищої ради юстиції, в якому йдеться про вчинки, які вказують на недотримання кандидатом правил суддівської етики.
Стосовно вказаних у висновку Громадської ради доброчесності доводів кандидат надав пояснення, які було оцінено Комісією у пленарному засіданні. Кандидат повідомив, що рішення Вищої ради юстиції ним не оскаржувалося з підстав закриття дисциплінарної справи, оскільки вважав, що рішення Вищої ради юстиції про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно нього, яке набрало законну силу, не може бути підставою для надання такої оцінки як «перешкоджання доступу до правосуддя», адже такий висновок може надати лише відповідний дисциплінарний орган, вища судова інстанція та/або констатувати у своєму рішенні Європейський суд з прав людини, чого у даному випадку немає. Оскільки дисциплінарна справа стосовно кандидата закрита, він вважав недоцільним посилатися на неї у висновку ГРД.
Проте у рішенні Вищої ради юстиції від 20.10.2015 зазначено, що недодержання суддею Мойсюком М.І. норм процесуального права призвело до порушення права ОСОБА_1 на перегляд судових рішень з метою захисту своїх прав та інтересів, а наведені доводи не спростовують допущених ним порушень. Також у вказаному рішенні йдеться про невстановлення Вищою радою юстиції фактів порушення суддею Вищого адміністративного суду України Мойсюком М.І. вимог щодо статусу судді чи присяги судді під час розгляду вказаної справи. Однак, як зауважено у рішенні Вищої ради юстиції, у діях судді мають місце порушення норм процесуального права, які можуть свідчити про наявність ознак дисциплінарного проступку.
Із дня прийняття суддею Мойсюком М.І. ухвали від 09 липня 2012 року, як вбачається зі змісту рішення Вищої ради юстиції, минуло більше трьох років, а тому передбачений законом строк, протягом якого застосовується дисциплінарне стягнення до судді, сплинув.
Із урахуванням викладеного 20.10.2015 Вищою радою юстиції було ухвалено рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Вищого адміністративного суду України Мойсюка М.І.
Комісія не бере до уваги пояснення судді Мойсюка М.І., які спростовуються матеріалами досьє кандидата на посаду судді та за своєю суттю вказують на невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності та професійної етики.
Відповідно до статті 62 Закону декларація доброчесності судді складається з переліку тверджень, правдивість яких суддя повинен задекларувати шляхом їх підтвердження або непідтвердження. Декларація доброчесності судді може містити інші твердження, метою яких є перевірка доброчесності судді.
Рішенням Комісії від 31 жовтня 2016 року було затверджено форму декларації доброчесності судді, а також визначено правила її заповнення, які регламентують, що у разі заповнення декларації вперше у ній зазначаються твердження щодо обставин, які мали місце упродовж усього життя особи, яка її заповнює. Водночас зміни, доповнення чи уточнення поданих у декларації відомостей не допускаються. Крім того, суддя (кандидат на посаду судді) має право за власним бажанням зазначити у декларації у довільній формі додаткові пояснення щодо наведених ним тверджень.
Пункт 22 розділу II декларації доброчесності судді містить твердження: «Мною не здійснювалися вчинки, що можуть мати наслідком притягнення мене до відповідальності». Наведене підтверджено кандидатом шляхом проставлення відповідної позначки.
Із приводу незазначення у декларації доброчесності судді вчинків, які могли бути наслідком притягнення його до відповідальності, кандидат пояснив, що рішенням Вищої ради юстиції від 20.10.2015 стосовно нього було відмовлено у відкритті дисциплінарної справи і він вважається таким, що не має дисциплінарних стягнень.
За результатами дослідження досьє кандидата, зокрема, декларації доброчесності судді, на пленарному засіданні Комісії встановлено, що твердження кандидата у декларації доброчесності судді (пункту 22 розділу II) є недостовірним, оскільки кандидатом було здійснено вчинки, що можуть мати наслідком притягнення його до відповідальності.
Зазначені обставини стали підставою й для висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Мойсюка М.І. критеріям доброчесності та професійної етики.
Враховуючи наведене, Комісії констатує прояв недоброчесності кандидата на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Мойсюка М.І. Комісії відзначає, що цей прояв мав місце у прямій суперечності з поданою ним декларацією доброчесності судді, що підтверджується рішенням Вищої ради юстиції від 20.10.2015.
Громадська рада доброчесності у висновку вказала також, що підставою для його затвердження є, на її думку, «наявність факту претендування на службову квартиру, яка була передана бійцям АТО».
У висновку ГРД зазначено, що за даними декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2015 рік кандидат та члени його сім’ї є власниками досить великої кількості готівкових коштів, а також рухомого і нерухомого майна, а саме: готівковими коштами у розмірі 1 млн. 250 тис. грн, земельною ділянкою в Обухівському районі Київської області, квартирою у місті Львові (69 кв.м., придбана у 2013 році за 432180 грн), автомобілем Тоуоtа Саmrу (придбаний у 2011 році за 317 913 грн), а також значною кількістю іншого нерухомого майна. У 2016 році сума готівкових коштів зросла до 1350 000 грн. У декларації за 2016 рік кандидат вказав також право користування будинком у селі Петрівці Києво-Святошинського району Київської області (376 кв.м.), який належить на праві власності Грушецькій Галині Іванівні, яка є сестрою кандидата. Як вказав у своїй декларації кандидат, будинок був придбаний у 2015 році за 1700770 грн, тоді як відповідно до інформації з досьє кандидата дохід його сестри протягом 2012-2016 років становив лише 245699 гривень. ГРД зауважила у своєму висновку, що заробітна плата судді Вищого адміністративного суду України є цілком достатньою для того, щоб придбати житло у місті Києві, особливо з огляду на те, що кандидат задекларував як свою власність понад 1 млн. грн готівкових коштів.
Суддя має бути обізнаний про свої особисті та матеріальні інтереси конфіденційного характеру та вживати розумні заходи з метою отримання інформації про матеріальні інтереси членів своєї родини (пункт 4.7 Бангалорських принципів поведінки суддів). При цьому до членів родини судді цим міжнародним актом віднесено дружину (чоловіка), сина, дочку, пасинка та будь-якого іншого близького родича чи особу, що проживає в домі у судді чи працює у нього за наймом.
Кодексом суддівської етики покладено на суддів обов’язок докладати всіх зусиль до того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, їх поведінка була бездоганною.
Рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1 затверджено Коментар до Кодексу суддівської етики, у якому зазначено, що доброчесна поведінка судді має торкатися всіх сфер його життя, зокрема і матеріальної (майнової) сфери. Йдеться про добросовісну поведінку судді в реалізації обов'язку бути обізнаним про свої майнові інтереси та здійснення активних дій щодо вжиття розумних (адекватних) заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім'ї, виявляючи повагу до законів і лояльність до публічних фінансових інтересів держави (коментар до статті 18).
З огляду на твердження про претендування на службову квартиру кандидат зауважив, що вказану службову квартиру у місті Києві (загальною площею 135,60 кв.м.) він отримав разом із сім’єю на підставі ордеру, виданого за розпорядженням Печерської районної державної адміністрації.
Мойсюк М.І. пояснив, що під час здійснення декларування майна, доходів, витрат і зобов'язань фінансового характеру за 2015 рік він задекларував отриману у користування службову квартиру. Проте, як зазначив кандидат, під час оформлення такого права користування ним було виявлено, що надану йому у службове користування квартиру забудовник переоформив та перепродав, а тому останній не набув права користування, і не володіє інформацією стосовно можливої передачі цієї квартири учасникам АТО.
На засіданні Комісії кандидат зауважив, що на даний час вказаної квартири взагалі не існує. Наразі кандидат вирішує питання в судовому порядку про встановлення відповідного факту стосовно наявності, чи/або відсутності самого права користування виділеної йому квартири.
Під час пленарного засідання Комісії кандидат надавав суперечливі твердження стосовно цієї службової квартири, що вказує на недостатнє сприйняття кандидатом обов’язку демонструвати бездоганну поведінку у всіх сферах життя та діяти так, щоб підтримувати впевненість суспільства у чесності носіїв судової влади.
Стосовно нерухомості у місті Києві, кандидат зазначив, що такої у власності не має. З 2012 року житло орендував, а з 2016 року користується будинком на безоплатній основі (у 2015 році вказаний будинок був придбаний сестрою кандидата).
З 2008 року кандидат зареєстрований у гуртожитку в місті Києві, що підтверджується відповідною відміткою у паспорті та анкетою кандидата на посаду судді.
Згідно з інформацією, наданою Національним антикорупційним бюро України, протягом 2012-2016 років дохід сестри кандидата становив лише 245699 грн, однак, незважаючи на таку суму її сукупного доходу, у 2015 році нею було придбано житловий будинок у селі Петрівці Києво-Святошинського району Київської області загальною площею 376 кв. м.
На засіданні Комісії кандидат не заперечував факту користування житловим будинком у селі Петрівці Києво-Святошинського району Київської області, однак підтверджуючих документів стосовно права користування цим житлом не надав так і не зміг пояснити Комісії походження коштів на купівлю будинку сестрою кандидата.
Досліджуючи майновий стан родини кандидата, Комісія не здійснює оцінювання доброчесності його близьких осіб, а має на меті з’ясувати поінформованість кандидата про матеріальні інтереси членів родини та оцінити його прагнення сприяти встановленню обставин, важливих для підтримання впевненості громадськості у чесності й непідкупності судових органів.
За результатами дослідження досьє кандидата Комісією встановлено, що кандидат та члени його сім’ї є власниками досить великої кількості готівкових коштів, а також рухомого і нерухомого майна. Фінансову спроможність для набуття цих статків кандидат в достатній мірі пояснити не зміг, а лише зауважив, що більшу частину своїх статків отримав у спадок.
З огляду на зазначене, враховуючи мету цього кваліфікаційного оцінювання та вимоги щодо відповідності кандидатів найвищим стандартам суддівської етики та доброчесності, Комісія оцінює пояснення Мойсюка М.І. такими, що не спростовували висновків ГРД.
Отже, встановлені обставини дають підстави для обґрунтованого сумніву у сприйнятті і утвердженні кандидатом фундаментальних засад професійної етики і доброчесності суддів.
З огляду на зазначене Комісія у складі колегії прийняла рішення про винесення цього питання на розгляд Комісії у пленарному складі. Комісією встановлено, що висновок Громадської ради доброчесності про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Мойсюка М.І. критеріям доброчесності та професійної етики, обґрунтований в частині незазначення у декларації доброчесності вчинків, що можуть мати наслідком притягнення його до відповідальності, а також вчинення ним дій, спрямованих на отримання службового житла у місті Києві та походження коштів у сестри кандидата для придбання житлового будинку.
Відповідно до частини першої статті 88 Закону, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Комісія може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
Дослідивши досьє кандидата, заслухавши доповідача, надавши оцінку фактам, викладеним Громадською радою доброчесності, та аргументам, наведеним Мойсюком М.І., Комісія за результатами голосування дійшла висновку (за непідтвердження - 9, за підтвердження - 3), що доводи Громадської ради доброчесності про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики частково знайшли своє підтвердження під час процедури кваліфікаційного оцінювання у межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді Верховного Суду.
Тож, на підставі статті 88 Закону Комісія дійшла висновку, що Мойсюк М.І. не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, оскільки не набрав необхідної кількості голосів членів Комісії для підтвердження його здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Це кваліфікаційне оцінювання здійснювалося для участі у конкурсі на зайняття вакантної посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що обумовлювало перевірку кандидата на відповідність найвищим стандартам та вимагало відсутності щонайменшого обґрунтованого сумніву у чеснотах майбутніх суддів Верховного Суду. Висновки Комісії за результатами цього кваліфікаційного оцінювання не можуть мати преюдиційного значення та негативно вплинути на проходження кандидатом інших процедур, пов’язаних з кар’єрою судді.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 88, 93, 101 Закону, Положенням, Комісія
вирішила:
визнати Мойсюка Миколу Івановича таким, що не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.
Головуючий В.Є. Устименко
Члени Комісії: А.В. Василенко
А.О. Заріцька
А.Г. Козлов
Т.В. Лукаш
П.С. Луцюк
М.А. Макарчук
М.І. Мішин
С.М. Прилипко
Ю.Г. Тітов
Т.С. Шилова
С.О. Щотка
