Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:
головуючого − Козьякова С.Ю.,
членів Комісії: Василенка А.В., Весельської Т.Ф., Заріцької А.О., Лукаша Т.В., Луцюка П.С., Макарчука М.А., Мішина М.І., Прилипка С.М., Тітова Ю.Г., Устименко В.Є., Шилової Т.С., Щотки С.О.,
розглянувши питання про підтвердження здатності кандидата на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Пасічник Світлани Сергіївни здійснювати правосуддя у відповідному суді, стосовно якої оголошено перерву відповідно до абзацу другого частини першої статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»,
встановила:
Рішенням Комісії від 07 листопада 2016 року № 145/зп-16 оголошено конкурс на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.
Пасічник С.С. 02 грудня 2016 року звернулася до Комісії із заявою про проведення стосовно неї кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за спеціальною процедурою призначення.
Комісією 13 грудня 2016 року прийнято рішення № 102/вс-16, зокрема, про допуск Пасічник С.С. до участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Рішенням Комісії від 11 січня 2017 року № 2/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання 653 кандидатів, допущених до участі у конкурсі на зайняття 120 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду, зокрема Пасічник С.С.
Комісією 07 лютого 2017 року прийнято рішення № 11/вс-17, зокрема, про допуск Пасічник С.С. до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Положеннями статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі − Закон) закріплено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Вищою кваліфікаційною комісією суддів України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними критеріями. Такими критеріями є: компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо), професійна етика, доброчесність.
Пасічник С.С. 16 лютого 2017 року склала анонімне письмове тестування, за результатами якого набрала 80,25 бала, і згідно з рішенням Комісії від 17 лютого 2017 року № 12/зп-17 допущена до виконання практичного завдання на етапі іспиту під час кваліфікаційного оцінювання у межах процедури конкурсу до відповідних касаційних судів у складі Верховного Суду.
За результатами виконаного 21 лютого 2017 року практичного завдання Пасічник С.С. набрала 78,5 бала та згідно з рішенням Комісії від 29 березня 2017 року № 22/зп-17 визнана такою, що допущена до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах процедури конкурсу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Згідно з абзацом третім пункту 20 розділу III Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16, (далі − Положення) під час співбесіди обов’язковому обговоренню із суддею (кандидатом) підлягають дані щодо його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності.
Відповідно до положень статті 87 Закону з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється Громадська рада доброчесності, яка надає, за наявності відповідних підстав, висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності.
Громадською радою доброчесності 27 квітня 2017 року затверджено висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Пасічник С.С. критеріям доброчесності та професійної етики.
Відповідно до вказаного висновку колегією суддів Вищого адміністративного суду України, до складу якої входила Пасічник С.С., 07 листопада 2013 року постановлено ухвалу про залишення без змін рішення суду першої та апеляційної інстанцій, якими було встановлено заборону громадській організації «Інсайт» та іншим суб’єктам, які реалізовують право на мирні зібрання, проводити заходи на Майдані Незалежності та вулиці Хрещатик у місті Києві, керуючись при цьому Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР» від 28 липня 1988 року № 9306-ХІ (далі − Указ).
Також Громадська рада доброчесності у висновку зазначила, що суд касаційної інстанції під час постановлення вказаного судового рішення не взяв до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі «Вєрєнцов проти України» від 11 квітня 2013 року, яке набуло статусу остаточного 11 липня 2013 року.
Пасічник С.С. надала усні та письмові пояснення щодо доводів, вказаних у висновку Громадської ради доброчесності, зокрема пояснила, що при постановленні судового рішення від 07 листопада 2013 року визначальним для суду касаційної інстанції був не Указ, а положення статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 39 Конституції України, Закону України «Про основи національної безпеки України», рішення Конституційного Суду України від 19 квітня 2001 року № 4рп/2001 (справа №1-30/2001 щодо завчасного сповіщення про масові зібрання) та досягнення справедливого балансу між прагненням громадської організації реалізувати своє право на мирне зібрання й обов’язком суду сприяти забезпеченню громадської безпеки при проведенні масових заходів, недопущенню порушень прав та свобод інших людей і оцінці реальності небезпеки заворушень.
Також кандидат звернула увагу на те, що лише 08 вересня 2016 року рішенням Конституційного Суду України Указ було визнано таким, що не відповідає Конституції України.
Пасічник С.С. також пояснила, що рішення Європейського суду з прав людини у справі «Вєрєнцов проти України» від 11 квітня 2013 року, що набуло статусу остаточного 11 липня 2013 року, в якому зазначено, що положення Указу не є загальноприйнятними в якості належної процедури проведення демонстрацій, офіційно перекладено і оприлюднено в офіційному виданні «Офіційний вісник України» від 05 листопада 2013 року № 83, що своєю чергою об’єктивно унеможливило своєчасне ознайомлення з текстом й належне опрацювання станом на 07 листопада 2013 року.
Крім того, кандидат зазначила, що судове рішення, вказане у висновку Громадської ради доброчесності, не було предметом перегляду Верховним Судом України, є остаточним й не може ревізуватися та ставитися під сумнів.
Вирішуючи питання відповідності кандидата на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Пасічник С.С. критеріям доброчесності та професійної етики, Комісія виходила з такого.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 08 квітня 2014 року № 1188-VІІ передбачено, що суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів рішень про обмеження прав громадян на проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій в Україні у період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом (11 квітня 2014 року).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» здійснення такої перевірки покладалося на Тимчасову спеціальну комісію з перевірки суддів загальної юрисдикції, яка була утворена при Вищій раді юстиції, а метою цієї перевірки згідно зі статтею 1 цього ж закону було, серед іншого, з’ясування фактів, що свідчать про порушення суддями присяги, та наявність підстав для притягнення суддів до дисциплінарної або кримінальної відповідальності; утвердження в діяльності суддів принципів незалежності та неупередженості.
Згідно з частиною першою статті 49 Закону суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.
Комітет Міністрів Ради Європи у статті 66 своїх Рекомендацій СМ/Rес (2010)12 державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухвалених 17 листопада 2010 року, врівноважив незалежність і відповідальність суддів таким чином: «Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості».
Відповідно до Рекомендації № (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 13 жовтня 1994 року, рішення суддів не повинні переглядатись інакше, ніж через визначену законом процедуру апеляцій, судді не зобов’язані давати звіт щодо справ, які перебувають в їх провадженні, жодній особі, яка не належить до системи судової влади.
У параграфі 35 Висновку Консультативної ради Європи суддів (далі − КРЄЄ) № 17 (2014) зазначається, що для того, щоб оцінити якість рішення, винесеного суддею, особи, які проводять оцінювання, мають зосереджуватися на методиці, яку суддя в цілому застосовує у своїй роботі, а не на оцінюванні правового обґрунтування окремих рішень. Останнє має визначатися виключно в процесі оскарження.
Згідно з параграфом 23 Висновку КРЄЄ № 18 (2015) відповідно до основоположного принципу судової незалежності система оскарження - це, в принципі, єдиний шлях, яким може бути скасовано чи змінено судове рішення після того, як його було винесено, і єдиний спосіб, у який судді відповідатимуть за свої рішення, за винятком того, коли вони діють недобросовісно.
З огляду на викладене та враховуючи відсутність доказів на підтвердження недобросовісної поведінки кандидата під час ухвалення судового рішення, наведеного у висновку Громадської ради доброчесності, а також доказів притягнення його до кримінальної, дисциплінарної чи іншої відповідальності у зв’язку з прийняттям такого судового рішення, на думку Комісії, свідчить про неприйнятність висновку Громадської ради доброчесності.
Окрім того, постановлена під головуванням Пасічник С.С. ухвала від 07 листопада 2013 року не належить до судових рішень (у розумінні пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні»), за прийняття яких суддя підлягає перевірці.
Відповідно до частини першої статті 88 Закону, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Комісія може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
Дослідивши досьє, заслухавши доповідача, уповноваженого представника Громадської ради доброчесності та кандидата, Комісія за результатами голосування (із тринадцяти членів Комісії: 12 - за, 1 - проти) дійшла висновку, що Пасічник С.С. за критеріями професійної етики та доброчесності підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 88, 93, 101 Закону, Положенням, Комісія
вирішила:
визнати Пасічник Світлану Сергіївну такою, що за критеріями професійної етики та доброчесності підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.
Комісії у складі колегії завершити проведення кваліфікаційного оцінювання стосовно кандидата на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Пасічник Світлани Сергіївни.
Головуючий С.Ю. Козьяков
Члени Комісії: А.В. Василенко
Т.Ф. Весельська
А.О. Заріцька
Т.В. Лукаш
П.С. Луцюк
М.А. Макарчук
М.І. Мішин
С.М. Прилипко
Ю.Г. Тітов
В.Є. Устименко
Т.С. Шилова
С.О. Щотка
