Вища кваліфікаційна комісія суддів України у складі колегії:
головуючого – Кобецької Н.Р. (доповідач),
членів Комісії: Духа Я.М., Шевчук Г.М.,
провівши співбесіду з переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, Кубатком Костянтином Володимировичем,
встановила:
Кубатко Костянтин Володимирович _______ року народження, громадянин України, відповідно до державного сертифіката володіє державною мовою на рівні вільного володіння другого ступеня.
Освіта вища, у 1999 році закінчив Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого. Спеціальність правознавство.
Стаж професійної діяльності у сфері права становить понад 22 роки.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03 квітня 2017 року № 28/зп-17 оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 600 прогнозованих вакантних посад суддів місцевого суду.
До Комісії 11 травня 2017 року звернувся Кубатко К.В. із заявою щодо допуску до участі в доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду як особа, яка не має стажу роботи на посаді помічника судді більше трьох років.
Рішенням Комісії від 26 вересня 2017 року № 151/дс-17 кандидатів на посаду судді місцевого суду допущено до участі в доборі та складенні відбіркового іспиту як осіб, які не мають трирічного стажу роботи на посаді помічника судді, зокрема Кубатка К.В.
Рішенням Комісії від 05 березня 2018 року № 44/дс-18 поновлено участь в оголошеному Комісією 03 квітня 2017 року доборі кандидатів на посаду судді місцевого суду з особливостями, визначеними пунктом 29 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон), без складання відбіркового іспиту та проходження спеціальної перевірки, зокрема Кубатка К.В.
Рішенням Комісії від 01 серпня 2018 року № 353/дс-18 Кубатка К.В. визнано таким, що за результатами спеціальної перевірки відповідає установленим Законом вимогам до кандидата на посаду судді.
Рішенням Комісії від 01 серпня 2023 року № 45/зп-23 продовжено термін дії результатів кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду судді місцевого загального, адміністративного, господарського судів, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді місцевого загального суду та затверджено резерв кандидатів на заміщення вакантних посад суддів.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 оголошено конкурс на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів. Встановлено загальний порядок та строки подання кандидатами заяв та документів для участі в цьому конкурсі, затверджено Умови проведення конкурсу на зайняття 560 вакантних посад суддів у місцевих судах для кандидатів на посаду судді, зарахованих до резервів на заміщення вакантних посад суддів місцевих судів, та визначено, що питання допуску до участі в конкурсі вирішується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України у складі колегій.
До Комісії 05 жовтня 2023 року звернувся Кубатко К.В. із заявою щодо допуску до участі в оголошеному конкурсі як особа, яка відповідає вимогам статті 69 Закону, перебуває в резерві на заміщення вакантних посад суддів та не займає суддівської посади.
Відповідно до автоматизованого розподілу справ заяву Кубатка К.В. передано на розгляд члену Комісії Кобецькій Н.Р.
Рішенням Комісії від 01 грудня 2023 року № 17/дс-23 Кубатка К.В. допущено до участі в оголошеному рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23 конкурсі.
Рішенням Комісії від 19 грудня 2023 року № 177/зп-23 затверджено та оприлюднено на офіційному вебсайті Комісії рейтинг учасників конкурсу на посади суддів місцевих загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23. Зокрема, визначено рейтинг кандидатів на посаду судді Біляївського районного суду Одеської області, у якому Кубатко К.В. займає переможну позицію.
Згідно з пунктом 58 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України завершує конкурс на зайняття вакантних посад суддів місцевих судів, оголошений рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 95/зп-23, за правилами, які діють після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри».
Відповідно до частин першої та другої статті 79-5 Закону після визначення переможця конкурсу Вища кваліфікаційна комісія суддів України на своєму засіданні проводить з ним співбесіду. За результатами співбесіди Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює рішення про рекомендацію або про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді.
Комісією 22 лютого 2024 року проведено співбесіду з Кубатком К.В.
Визначені законом етапи добору, конкурсу та призначення на посаду судді покликані встановити відповідність кандидата передбаченим Конституцією України та Законом вимогам, зокрема критеріям доброчесності та професійної етики, Комісія має перевірити наявність інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з призначенням кандидата на посаду судді. Ці заходи об’єднані метою забезпечити авторитет та довіру до судової влади, які формуються залежно від персонального складу осіб, що призначаються на посади суддів.
Відповідно до частини третьої статті 127 Конституції України на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.
Під час співбесіди з кандидатом Кубатком К.В. та дослідження досьє Комісією встановлено його належність до громадянства України, перевірено дотримання вікового та професійного цензу, а також надано оцінку документу про підтвердження рівня володіння державною мовою відповідно до визначеного стандарту.
Частиною дев’ятою статті 69 Закону встановлено, що кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
Критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади загалом.
Доброчесність – це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що ґрунтується на принципах об’єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійсненні правосуддя.
За визначенням терміна, який подано в Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.
Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням» (пункт 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року, ухваленої у справі № 9901/355/21).
У контексті аналізу відповідності кандидата критерію доброчесності під час співбесіди з Кубатком К.В. та дослідження його досьє Комісією встановлено таке.
Згідно з інформацією, розміщеною в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі – Реєстр), влітку 2018 року Кубатком К.В. подано до Херсонського окружного адміністративного суду два адміністративні позови до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі – ГУ ПФУ в Херсонській області) з вимогами про:
- визнання протиправним рішення ГУ ПФУ в Херсонській області від 25 травня 2018 року № 7 щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років;
- зобов’язання ГУ ПФУ в Херсонській області призначити та виплачувати йому пенсію за вислугу років відповідно до вимог статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789- ХІІ з 17 травня 2018 року (з розрахунку 90% місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи, без обмеження розміру пенсії).
Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 23 липня 2018 року у справі № 2140/1416/18 заяву Кубатка К.В. про відкликання позовної заяви задоволено. Позовну заяву Кубатка К.В. до ГУ ПФУ в Херсонській області про визнання протиправною відмову в призначенні пенсії та зобов’язання призначити пенсію разом із доданими документами повернено позивачу.
Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2018 року у справі № 2140/1754/18 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом Кубатка К.В. до ГУ ПФУ в Херсонській області про визнання протиправним рішення від 25 травня 2018 року № 7 та зобов’язання вчинити певні дії. Розгляд справи призначено на 12 вересня 2018 року за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року у справі № 2140/1754/18 позов задоволено. Визнано протиправним рішення ГУ ПФУ в Херсонській області від 25 травня 2018 року № 7 щодо відмови Кубатку К.В. в призначенні пенсії за вислугу років. Зобов’язано ГУ ПФУ в Херсонській області призначити та виплачувати Кубатку К.В. пенсію за вислугу років відповідно до вимог статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ з 17 травня 2018 року (з розрахунку 90% місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи, без обмеження розміру пенсії).
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що на момент призначення позивача на роботу в органи прокуратури України (02 серпня 1999 року) діяв Закон України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, статтею 50-1 якого було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку. Ураховуючи, що позивач має стаж роботи 20 років 00 місяців 03 дні, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, він набув право на пенсію за вислугу років відповідно до вимог статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ. Порівнянно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VII збільшено з 20 років до 23 років 6 місяців, що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України.
Постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 2140/1754/18 апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Херсонській області задоволено. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2018 року скасовано. Прийнято у справі нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позову Кубатка К.В. до ГУ ПФУ в Херсонській області про визнання протиправним рішення та зобов’язання вчинити певні дії.
Постанову мотивовано тим, що на момент звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії положення статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ, що регулювали порядок призначення пенсій, втратили чинність. Водночас, відповідно до положень статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2017 року до 30 вересня 2018 року – 23 роки 06 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 06 місяців. На момент звернення Кубатка К.В. до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою про призначення пенсії його вислуга років (з урахуванням половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі,) становила менше 23 років 06 місяців, зокрема 20 років 00 місяців 01 день, а отже вислуги років, необхідної для призначення пенсії такого виду, з яких на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури – 17 років 07 місяців 01 день, не встановлено.
Ураховуючи, що загальна вислуга років позивача, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII, на момент його звернення до відповідача була недостатньою для призначення пенсії за вислугу років згідно із Законом України «Про прокуратуру» № 1697-VII, тому ГУ ПФУ в Херсонській області правомірно відмовило Кубатку К.В. у призначенні пенсії.
Судом апеляційної інстанції визнано неправомірними висновки суду першої інстанції, що зміни в законодавстві, які звужують зміст та обсяг наявних прав не повинні застосовуватися до позивача, та зауважено, що в період дії статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII (у редакції від 26 липня 2001 року, чинній до 30 вересня 2011 року) позивач не набув права на призначення пенсії за вислугу років, у зв’язку з чим при прийнятті Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII не відбулося звуження змісту та обсягу наявних прав позивача.
Крім того, судом апеляційної інстанції звернено увагу на те, що під час вирішення спору та задоволення позовних вимог суд першої інстанції залишив поза увагою, що підставою для відмови в призначенні Кубатку К.В. пенсії у рішенні ГУ ПФУ у Херсонській області від 25 травня 2018 року № 7, окрім посилання на відсутність у позивача необхідного стажу, вказано, що у трудовій книжці Кубатка К.В. виправлено дату народження, що є підставою для підтвердження належності трудової книжки в судовому порядку або підтвердження всіх періодів роботи відповідними довідками.
У касаційному порядку постанова суду апеляційної інстанції не оскаржувалась.
У 2019 року Кубатко К.В. подав до Херсонського окружного адміністративного суду три адміністративні позови до ГУ ПФУ в Херсонській області, у яких просив суд:
- визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в Херсонській області від 25 травня 2018 року за № 7 щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років;
- зобов’язати ГУ ПФУ в Херсонській області призначити йому пенсію за вислугу років відповідно до вимог статті 86 Закону України «Про прокуратуру».
Позивач в обґрунтування своїх вимог посилався на те, що на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, він мав достатній стаж роботи для призначення пенсії за вислугою років, а саме: загальний стаж роботи 20 років 00 місяців 01 день, зокрема на прокурорських посадах – 17 років 07 місяців 01 день. З посиланням на положення статті 58 Конституції України вказав, що на нього розповсюджуються саме норми статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року № 1789-ХІІ щодо порядку зарахування часу роботи на прокурорських посадах, що дає право на пенсію за вислугою років, які були чинні на час його роботи в органах прокуратури. Однак ГУ ПФУ в Херсонській області відмовлено у призначені пенсії з підстав недостатності стажу роботи позивача на прокурорських посадах відповідно до статті 15 Закону України «Про прокуратуру» № 1697- VII, який набрав чинності 15 липня 2015 року.
Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року у справі № 540/1474/19 позовну заяву Кубатка К.В. до ГУ ПФУ в Херсонській області про визнання протиправним рішення та зобов’язання призначити пенсію разом із доданими документами повернено позивачу з посиланням на те, що згідно з довідкою начальника відділу документального забезпечення і діловодства Херсонського окружного адміністративного суду від 17 липня 2019 року в провадженні судді Василяки Д.К. перебуває адміністративна справа № 540/1251/19 за адміністративним позовом Кубатка К.В. до ГУ ПФУ в Херсонській області щодо визнання протиправним рішення від 25 травня 2018 року № 7 та зобов’язання призначити пенсію за вислугою років, тобто спір між тими самими сторонами та з тих самих предмету та підстав, що і в адміністративній справі № 540/1251/19.
Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року у справі № 540/1251/19 позовну заяву Кубатка К.В. до ГУ ПФУ в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії разом із доданими документами повернено позивачу у зв’язку з тим, що останнім не виконано вимоги ухвали цього суду від 26 червня 2019 року про сплату судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.
Водночас, ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2019 року у справі № 540/1606/19 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом Кубатка К.В. до ГУ ПФУ в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії. Повідомлено сторін, що розгляд справи буде здійснюватися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2019 року у справі № 540/1606/19 адміністративний позов Кубатка К.В. задоволено. Визнано протиправним рішення ГУ ПФУ в Херсонській області від 25 травня 2018 року за № 7 щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за вислугу років. Зобов’язано ГУ ПФУ в Херсонській області призначити Кубатку К.В. пенсію за вислугу років відповідно до вимог статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.
Ухвалою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року у справі № 540/1606/19 апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2019 року повернено особі, що її подала, оскільки не було усунено недоліків залишеної без руху апеляційної скарги.
У Комісії відсутні повноваження щодо оцінки та перегляду судових рішень, що набрали законної сили. Безсумнівно, що Комісія не ставить перед собою завдання надання правової оцінки наведеним вище судовим рішенням з підстав їх законності та обґрунтованості. Завдання Комісії під час надання оцінки доброчесності кандидата полягає у визначенні наявності обґрунтованих сумнівів щодо доброчесності кандидата, які у випадку його призначення суддею можуть впливати на довіру до судової влади.
Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства (пункт 9 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 45 КАС України суд з урахуванням конкретних обставин справи може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.
З матеріальної позиції позов – це право на задоволення своїх позовних вимог. З процесуальної позиції позов – це звернена до суду вимога про захист своїх прав та інтересів. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов. Водночас право подання позовної заяви, як будь-яке суб’єктивне право, яким є міра свободи, тобто міра можливої поведінки правомочної особи у правовідносинах, має межі свого здійснення. Об’єктивним критерієм визначення межі здійснення суб’єктивного права є неможливість використання його на шкоду правам інших осіб. Таке використання свого права вважається зловживанням, застереження щодо неприпустимості такої поведінки містить процесуальний закон.
Зловживання процесуальними правами – це протиправне, недобросовісне та неналежне використання учасником справи (його представником) належних йому процесуальних прав, що виражається у винних процесуальних діях (бездіяльності), які зовні відповідають вимогам цивільних процесуальних норм, але здійснюються з корисним або особистим мотивом, що спричиняє шкоду інтересам правосуддя у цивільних справах та (або) інтересам учасників справи, чи недобросовісна поведінка в інших формах (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суд від 03 червня 2020 року у справі № 318/89/18).
В експертному дослідженні Центру політико-правових реформ «Про стан забезпечення незалежності суддів в Україні. Альтернативна доповідь за 2018 рік» резюмується: «Подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, може призводити до маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями, оскільки особа (позивач), подаючи декілька позовних заяв, як правило, допускаючи в них певні процесуальні помилки (для прикладу, не додаючи до позовної заяви оригінал квитанції про сплату судового збору), які потрапляли до різних суддів, що залишали такі позови без руху, надаючи час для усунення виявленого недоліку, усувала недоліки тільки в тій позовній заяві, яка потрапила до «потрібного» їй судді, а решта позовних заяв просто поверталися без розгляду».
Відповідно до Реєстру Кубатко К.В., будучи професійно компетентним у сфері права, звертаючись до суду з адміністративним позовом для захисту свого порушеного суб’єктивного права як у 2018 році, так і у 2019 році, подавав декілька позовних заяв до ГУ ПФУ в Херсонській області з тотожними предметом та підставами позову, а також з недоліками, які були підставою для залишення таких позовів без руху. Ці факти, на думку Комісії, з огляду на конкретні обставини справи з високим рівнем ймовірності можуть бути сприйняті як зловживанням процесуальними правами.
У процесі дослідження досьє та проведення співбесіди з кандидатом Комісією також встановлено, що Кубатко К.В. 10 березня 2023 року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право на тему «Публічне адміністрування у сфері формування та функціонування суддівського корпусу України». Як з’ясовано під час співбесіди, тему дисертаційного дослідження було затверджено до 2016 року. Водночас усі вісім публікацій, у яких знайшли відображення основні положення роботи, вийшли з друку у 2022 році.
Зважаючи на обставини професійного та особистого життя кандидата після 24 лютого 2022 року, а саме: виїзд з окупованої території, переїзди до Івано-Франківська, Одеси, суттєве робоче навантаження (про що кандидат повідомив під час співбесіди), Комісія ставить під сумнів можливість кандидата в цих умовах самостійно за один рік підготувати таку кількість публікацій та завершити дисертацію.
Відповідний висновок підтверджується неспроможністю кандидата відповісти на запитання про порядок подання рукописів і опублікування наукових статей у фахових виданнях.
Кубатко К.В. на співбесіді не зміг пояснити викладені ним у науковому дослідженні пропозиції щодо удосконалення публічного адміністрування у сфері формування та функціонування суддівського корпусу України. Наприклад, запровадження проведення деперсоніфікованих співбесід із кандидатами на посади суддів; обрання (затвердження на посаді) суддів апеляційних судів населенням відповідної адміністративно-територіальної одиниці після спливу п’ятирічного строку перебування їх на посаді. Щодо останньої пропозиції кандидат визнав, що суддів апеляційних судів із таким статусом (з п’ятирічним строком перебування на посаді) в Україні не має.
Комісія звертає увагу, що, особа, яка реалізовує свої прагнення до наукової діяльності, здійснює підготовку дисертаційного дослідження, набуває за визначенням статті 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» статусу вченого та у процесі цієї діяльності має дотримуватися як формальних законодавчих вимог, так і етичних норм.
Етичний кодекс ученого України, схвалений постановою загальних зборів Національної академії наук України 15 квітня 2009 року № 2, серед загальних етичних принципів, яких кожен із науковців має дотримуватися у своїй роботі закріплює, зокрема, такий: «Основною мотивацією діяльності вченого має бути прагнення до пізнання та бажання збагатити науку новими знаннями. При цьому найвищою нагородою вченого є досягнення істини та визнання наукового співтовариства. […] Разом з тим, публікація неточних і непереконливих наукових результатів […] неприпустимі».
Комісія припускає, що, захищаючи дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, Кубатко К.В. переслідував мету отримання привілейованого статусу, переваг під час кар’єрного зростання тощо.
Під час прийняття рішення щодо надання рекомендації для призначення на посаду судді Комісія враховує міжнародні та національні стандарти добору суддівських кадрів.
Так, згідно з пунктом 10 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Основні принципи незалежності судових органів» від 13 грудня 1985 року особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі моральні якості та здібності. Вимоги щодо високих моральних і етичних якостей кандидата на посаду судді закріплені також в Європейській Хартії про статус суддів 1998 року, Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23.
Комісія відзначає, що майбутній суддя має бути прикладом законослухняності, поводитись професійно, дотримуючись законів, правил і етичних норм своєї професії, постійно дотримуватись найвищих стандартів чесності та старанності, утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що можуть призвести до втрати віри громадян у порядність суддів, докладати всіх зусиль для того, щоб, на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини, його поведінка була бездоганною.
Бездоганна поведінка означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення як під час виконання професійних обов’язків, так і в особистому житті. Враження порушення норм етики створюється, коли розважливі особи, яким стали відомі всі конкретні обставини, можуть дійти висновку, що чесність, добросовісність, неупередженість, урівноваженість та професійна придатність судді поставлені під сумнів.
Згідно з частиною третьою статті 79-5 Закону Комісія ухвалює вмотивоване рішення про відмову в наданні рекомендації про призначення кандидата на посаду судді в разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності критеріям доброчесності чи професійної етики.
З’ясовані під час дослідження досьє та співбесіди з кандидатом обставини розглядаються Комісією в сукупності як такі, що викликають обґрунтований сумнів у відповідності Кубатка К.В. критерію доброчесності та професійної етики.
З огляду на викладене Комісія в складі колегії дійшла висновку про відмову в наданні рекомендації Вищій раді правосуддя про призначення Кубатка К.В. на посаду судді Біляївського районного суду Одеської області.
Керуючись статтями 69, 79-5, 93, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вища кваліфікаційна комісія суддів України одноголосно
вирішила:
відмовити в наданні рекомендації про призначення Кубатка Костянтина Володимировича на посаду судді Біляївського районного суду Одеської області.
Головуючий Н.Р. Кобецька
Члени Комісії: Я.М. Дух
Г.М. Шевчук
