Вища кваліфікаційна комісія суддів України у складі колегії:
головуючого – Михайла БОГОНОСА,
членів Комісії: Надії КОБЕЦЬКОЇ, Галини ШЕВЧУК (доповідач),
розглянувши питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Авдіївського міського суду Донецької області Панченко Олени Олександрівни на відповідність займаній посаді,
встановила:
Стислий виклад інформації про кар’єру та кваліфікаційне оцінювання судді.
Указом Президента України від 28 липня 2010 року № 788/2010 Панченко О.О. призначено на посаду судді Авдіївського міського суду Донецької області строком на п’ять років.
Присягу судді Панченко О.О. склала 17 серпня 2010 року.
Наказом голови Авдіївського міського суду Донецької області від 22 вересня 2010 року № 26-к її зараховано до штату цього суду.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24 січня 2012 року № 1/вп-12 Панченко О.О. відсторонено від посади судді Авдіївського міського суду Донецької області у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 09 квітня 2015 року № 16/зп-15 суддю Авдіївського міського суду Донецької області Панченко О.О. прикріплено до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Авдіївського міського суду Донецької області Панченко О.О.
Рішенням Комісії від 11 червня 2018 року № 140/зп-18 визначено результати першого етапу «Іспит» кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. Відповідно до вказаного рішення Панченко О.О. допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді – «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
Панченко О.О. пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ (закон набрав чинності 07 листопада 2019 року) повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинено.
Повноважний склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України сформовано 01 червня 2023 року.
З метою вирішення питання щодо продовження процедур оцінювання, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон), на підставі рішення Комісії від 20 липня 2023 року № 34/зп-23 здійснено повторний автоматизований розподіл справ між членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України стосовно: осіб, п’ятирічний строк повноважень яких на посаді судді закінчився; осіб, призначених (обраних) на посаду судді та яких колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі у зв’язку з надходженням висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності; осіб, призначених (обраних) на посаду судді та стосовно яких накладено дисциплінарне стягнення, що передбачає проходження кваліфікаційного оцінювання для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; осіб, стосовно яких необхідно продовжити кваліфікаційне оцінювання на виконання судового рішення.
Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 26 липня 2023 року доповідачем у справі визначено члена Комісії Шевчук Г.М.
На підставі викладеного вище процедуру кваліфікаційного оцінювання стосовно судді Панченко О.О. продовжено з етапу дослідження досьє та проведення співбесіди.
З метою оновлення даних, що містяться в суддівському досьє, Комісією в межах наданих повноважень надіслано запити до таких органів державної влади: Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Офісу Генерального прокурора.
Стислий виклад висновку (інформації) Громадської ради доброчесності.
На адресу Комісії 02 липня 2024 року надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі – ГРД), затверджений 30 червня 2024 року про невідповідність судді Авдіївського міського суду Донецької області Панченко О.О. критеріям доброченості та професійної етики.
У висновку ГРД вказує, що ОСОБА_1 була визнана винною судом першої інстанції у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі – КК України), проте вирок не набрав законної сили, не переглянутий судом апеляційної інстанції у зв’язку із втратою матеріалів справи.
Водночас, ГРД погоджується, що ця ситуація вказує на порушення права судді на справедливий суд. Однак завданням ГРД є встановлення обставин на рівні обґрунтованого сумніву щодо доброчесності та професійної етики осіб, які проходять кваліфікаційне оцінювання.
Також у висновку ГРД зазначає, що згідно з деклараціями особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2020–2023 роки суддя Панченко О.О. на праві тимчасового користування за усною домовленістю з власником користується квартирою в місті Києві, площа, якої невідома, дата набуття права користування – 01 липня 2011 року. У деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до 2020 року ця квартира не зазначається, однак вказані інші квартири, які теж використовувались суддею безоплатно.
Зважаючи на розташування квартир та середньоринкову вартість оренди житла в місті Києві протягом 2015–2023 років, ГРД вважає, що річна вартість оренди аналогічного житла за кожен рік перевищувала два (2015–2022 роки) та чотири (2023 рік) прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Джерела права та їх застосування.
Згідно з пунктом 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
У Пояснювальній записці проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», за результатами розгляду якого було внесено зміни до Конституції України (Закон № 1401) і запроваджено процедуру кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, зазначено, що проєкт передбачає «спеціальні механізми оновлення суддівського корпусу, що дасть змогу досягти необхідного балансу між суспільними очікуваннями, з одного боку, та захистом індивідуальних прав, з іншого. Зокрема, за рекомендаціями Венеціанської Комісії та Директорату з прав людини Головного директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи, що викладені у Спільному висновку від 23 березня 2015 року (документ CDL-AD(2015)007), процедура кваліфікаційного оцінювання суддів, запроваджена в рамках Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», отримає відповідне конституційне закріплення.
Так само, ухвалюючи Закон України (Закон № 1402), законодавець у Пояснювальній записці до відповідного законопроєкту сформулював легітимну мету нормативно-правового акта – здійснення трансформації системи судоустрою та оновлення суддівського корпусу відповідно до суспільних очікувань. Законодавець окремо звернув увагу на те, що до завдань законопроєкту також належить подолання корупційних ризиків при здійсненні суддею правосуддя та очищення судової системи від недоброчесних суддів.
Відповідно до рішення Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року (справа № 200/9195/19-а) із запровадженням судової реформи та набранням чинності Законом № 1402 для утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні. Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв’язку з її реформуванням, були схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеційською комісією (пункти 98, 99).
Отже, функціонування судової влади, до складу суддівського корпусу якої входять судді, які не відповідають критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності, є таким, що не відповідає зазначеним очікуванням суспільства та фактично ставить під загрозу інтереси національної безпеки, громадського порядку та захист прав і свобод людей. Іншими словами, кваліфікаційне оцінювання суддів на відповідність (невідповідність) займаній посаді є необхідним у демократичному суспільстві та відповідає нагальній суспільній потребі.
Водночас Комісія зважає і на те, що навіть у разі, коли втручання у приватне життя здійснюється відповідно до закону, відповідає легітимній меті та є необхідним у демократичному суспільстві, встановлення невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності має своїм наслідком звільнення з посади, що є доволі серйозним заходом, який може бути застосовано до особи. Однак на відміну від дисциплінарного провадження процедура кваліфікаційного оцінювання не має шкали вибору покарань, що обумовлено своєрідністю цієї процедури. Отже, застосування такого заходу, який негативно позначається на приватному житті судді, вимагає пошуку справедливої рівноваги між інтересами суспільства загалом та правом судді надалі займати посаду.
Процедура кваліфікаційного оцінювання здійснюється виключно за вказаними критеріями та в порядку, визначеному Законом, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», та буде тим винятковим заходом, що застосовуватиметься до всіх суддів, про який зазначили експерти Венеціанської комісії в Остаточному висновку від 26 жовтня 2015 року (документ CDL-AD(2015)027) і який «вимагає надзвичайної обережності: паралельне виконання різних процедур, що їх здійснюють різні органи, навряд чи забезпечить дотримання найвищих гарантій для тих суддів, що відповідають цим критеріям».
За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
І хоча Комісія виходить із презумпції, відповідно до якої суддя відповідає критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності як особа, яка згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів за родом своєї роботи вважається гарантом верховенства права, ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з’ясуванню у процесі кваліфікаційного оцінювання судді.
Процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність судді займаній посаді є одноразовою процедурою, спрямованою на перевірку відповідності всіх суддів критеріям компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики та доброчесності з метою відновлення та підвищення суспільної довіри до судової влади в Україні, і проводиться за правилами кваліфікаційного оцінювання суддів. Ця процедура, як вже зазначалось вище, була запроваджена у відповідь на ймовірну присутність в судовій владі некомпетентних та недоброчесних суддів.
Відповідно до частини дев’ятої статті 69 Закону №1402 кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
Згідно з позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в рішенні від 10 листопада 2021 року (справа № 9901/355/21): «доброчесність – це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об’єктивного ставлення до сторін у справах та чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійсненні правосуддя.
Члени Комісії, оцінюючи певні обставини стосовно кандидата, визначаються щодо їх відповідності суспільним уявленням про доброчесність на власний розсуд. Зважаючи на те, що доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, що свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні і законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.
За визначенням терміна, який подано в Сучасному словнику з етики, доброчесністю є позитивна моральна якість, зумовлена свідомістю і волею людини, яка є узагальненою стійкою характеристикою людини, її способу життя, вчинків; якість, що характеризує готовність і здатність особистості свідомо і неухильно орієнтуватись у своїй діяльності та поведінці на принципи добра і справедливості.
Авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб суддя не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням» (пункт 23).
Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ з’їзду суддів України від 22 лютого 2012 року, встановлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Відповідно до статті 3 цього кодексу саме суддя має докладати всіх зусиль, до того щоб, на думку обізнаного та розсудливого стороннього спостерігача, його поведінка була бездоганною.
Роз’яснюючи зазначені положення, Рада суддів України в Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради судді України від 04 лютого 2016 року № 1, відзначила, що суддя повинен уникати порушень етики та всього того, що виглядає як порушення етики, в усіх випадках його діяльності – як професійній, так і в приватній. Бездоганна поведінка суддів означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення. Враження порушення норм етики створюється, коли розважливі особи, яким стали відомі всі відповідні обставини, розкриті в ході резонансного їх з’ясування, можуть дійти висновку, що чесність, добросовісність, урівноваженість та професійна придатність судді поставлені під сумнів. Рада суддів України окремо наголосила на тому, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду.
Аналогічні вимоги є застосовними до встановлення відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності в процедурі кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді з тією особливістю, що такі обставини стають відомими під час дослідження досьє та проведення співбесіди.
У сукупності з положеннями розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402, в тому числі щодо наслідків відмови від проходження кваліфікаційного оцінювання чи ухилення від його проходження, Комісія вважає, що суддя зобов’язаний взяти участь в кваліфікаційному оцінюванні, зокрема у формі активної реалізації права бути заслуханим в контексті змісту сумнівів Комісії, які можуть виникнути в ході дослідження досьє та/або проведення співбесіди, у його відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання.
Таким чином, у разі наявності в Комісії обґрунтованого сумніву у відповідності судді критеріям компетентності, професійної етики або доброчесності спростування такого сумніву відбувається як внаслідок реалізації Комісією наданих їй законом повноважень, так і шляхом складання суддею кваліфікаційного іспиту, проходження тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, а також наданням Комісії чітких та переконливих доказів під час дослідження досьє та проведення співбесіди з тією метою, щоб спростувати такий сумнів.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в рішенні від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19 підкреслила, що на стадії кваліфікаційного оцінювання відповідний компетентний орган не встановлює і не кваліфікує наявності в діях судді ознак складу дисциплінарного проступку, що є обов’язковою складовою процедури дисциплінарного провадження. На цій стадії відбувається оцінювання фактів (явищ) минулої поведінки судді в сенсі виявлення і визначення [нових] якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, на підставі яких формується висновок про його здатність бути суддею (пункт 18).
Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Відмовою від проходження оцінювання судді на відповідність займаній посаді вважається систематична (тричі) неявка судді на будь-який з етапів такого оцінювання за відсутності для цього поважних причин або за відсутності інформації про причини неявки.
Частиною п’ятою статті 83 Закону встановлено, що порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Комісією.
Згідно з пунктом 1 глави 2 розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18) (далі – Положення), критеріями кваліфікаційного оцінювання є:
1) компетентність (професійна, особиста, соціальна);
2) професійна етика;
3) доброчесність.
Пунктами 1, 2 глави 6 розділу II Положення передбачено, що встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності.
Пунктом 5 глави 6 розділу II Положення встановлено, що максимально можливий бал за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної) становить 500 балів, за критерієм професійної етики – 250 балів, за критерієм доброчесності – 250 балів. Отже, сума максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання за всіма критеріями дорівнює 1 000 балів.
За змістом підпункту 5.1 пункту 5 глави 6 розділу ІІ Положення критерії компетентності оцінюються так: професійна компетентність (за показниками, отриманими під час іспиту) – 300 балів, з яких: рівень знань у сфері права – 90 балів (підпункт 5.1.1.1); рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні – 120 балів (підпункт 5.1.1.2); ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді – 80 балів (підпункт 5.1.1.3); діяльність щодо підвищення фахового рівня – 10 балів (підпункт 5.1.1.4); особиста компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.2); соціальна компетентність – 100 балів (підпункт 5.1.3).
Пунктом 11 розділу V Положення встановлено, що рішення про підтвердження відповідності судді займаній посаді ухвалюється у разі отримання суддею мінімально допустимого і більшого бала за результатами іспиту, а також більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв за умови отримання за кожен з критеріїв бала, більшого за 0.
Оцінювання відповідності судді за критерієм професійної компетентності.
Пунктом 1 глави 2 розділу II Положення передбачено, що відповідність судді критерію професійної компетентності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: рівень знань у сфері права; рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні; ефективність здійснення правосуддя; діяльність щодо підвищення фахового рівня.
Згідно з абзацом шостим пункту 2 глави 2 розділу II Положення рівень знань у сфері права оцінюється на підставі результатів складення анонімного письмового тестування під час іспиту.
Абзацом тринадцятим пункту 3 глави 2 розділу II Положення передбачено, що рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні оцінюється на підставі результатів виконання практичного завдання під час іспиту.
За результатами складення анонімного письмового тестування суддя набрала 75, 375 бала, за виконання практичного завдання – 76,5 бала.
Отже, за вказаними показниками суддя набрала 151,875 бала.
Ефективність здійснення правосуддя Комісією оцінено за результатами перевірки інформації, яка міститься в суддівському досьє, та проведеної співбесіди шляхом дослідження загальної кількості розглянутих суддею справ, кількості скасованих та змінених судових рішень, підстав скасування та/або зміни судових рішень, дотримання строків розгляду справ, судового навантаження порівняно з іншими суддями у відповідному суді, а також інших передбачених пунктом 4 глави 2 розділу II Положення релевантних засобів встановлення цього показника.
У підсумку Комісія дійшла висновку, що ефективність здійснення правосуддя суддею Панченко О.О. необхідно оцінити у 20 балів.
Діяльність судді щодо підвищення фахового рівня Комісією оцінено за результатами перевірки інформації, яка міститься в суддівському досьє, та співбесіди шляхом дослідження даних про підготовку та підвищення кваліфікації судді впродовж перебування на посаді, участь у професійних заходах (дискусіях, круглих столах, конференціях тощо), а також інших передбачених пунктом 5 глави 2 розділу II Положення засобів встановлення цього показника, що можуть бути застосовні у конкретному випадку.
Комісія дійшла висновку, що показник діяльності судді щодо підвищення фахового рівня оцінюється у 4 бали.
Оцінювання відповідності судді за критерієм особистої компетентності.
Згідно з пунктом 6 глави 2 розділу II Положення відповідність судді критерію особистої компетентності визначається за показниками тестувань особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, такими як когнітивні якості особистості, емотивні якості особистості, мотиваційно-вольові якості особистості, і оцінюється на підставі висновку про підсумки таких тестувань (у разі їх проведення), за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, і співбесіди.
Комісією встановлено, що Панченко О.О. пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників за критеріями особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності. На підставі аналізу висновку, дослідження інформації, що міститься в досьє, та співбесіди відповідність судді за критерієм особистої компетентності оцінено у 66 балів.
Оцінювання відповідності судді за критерієм соціальної компетентності.
Згідно з пунктом 7 глави 2 розділу II Положення відповідність судді критерію соціальної компетентності визначається за показниками тестувань особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, такими як комунікативність, організаторські здібності, управлінські властивості особистості, моральні риси особистості, чесність, порядність, розуміння і дотримання правил та норм, відсутність схильності до контрпродуктивних дій, дисциплінованість, і оцінюються на підставі висновку про підсумки таких тестувань (у разі їх проведення), за результатами дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, і співбесіди.
На підставі дослідження інформації, яка міститься в матеріалах суддівського досьє, та співбесіди із суддею, ураховуючи вказані показники, Комісія визначила, що за критерієм соціальної компетентності суддя набрала 78 балів.
У підсумку за критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя Панченко О.О. набрала 319,875 балів.
Оцінювання відповідності судді за критерієм професійної етики та доброчесності.
Пунктами 8–9 глави 2 розділу II Положення визначено, що відповідність судді критерію професійної етики та доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам; відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; політична нейтральність; дотримання поведінки, що забезпечує довіру до суддівської посади та авторитет правосуддя; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність; наявність незабезпечених зобов’язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею; дотримання суддівської етики, наявність обставин, передбачених підпунктами 1, 2, 3, 5–12, 13, 15–19 частини першої статті 106 Закону, та інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності.
Ці показники оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься в суддівському досьє, зокрема:
1) інформації, наданої центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, органом державного фінансового контролю в Україні, іншими органами державної влади;
2) декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
3) результатів перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (за наявності);
4) декларації родинних зв’язків судді та декларації доброчесності судді;
5) результатів регулярного оцінювання;
6) результатів перевірки декларації родинних зв’язків судді та декларації доброчесності судді (за наявності);
7) висновків або інформації ГРД (за наявності);
8) іншої інформації, що включена до суддівського досьє.
Згідно з пунктами 3.3 та 3.4 глави 4 розділу ІІ Положення професійна етика оцінюється (встановлюється) за показником «морально-психологічні якості (інтегративність)», який визначається за такими складовими: розуміння і дотримання правил та норм; здатність відстоювати власні переконання; дисциплінованість; повага до інших. Доброчесність оцінюється (встановлюється) за показником «загальна оцінка інтегративності (доброчесності)», який визначається за такими складовими: чесність і порядність; відсутність контрпродуктивних дій; відсутність схильності до зловживань.
Під час оцінювання відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності Комісією враховується істотність будь-якої обставини чи порушення, які можуть свідчити про його невідповідність критерію доброчесності та професійної етики.
Надавши оцінку висновку ГРД, поясненням Панченко О.О. та інформації про притягнення судді до кримінальної відповідальності, Комісія встановила таке.
Генеральною прокуратурою України 22 листопада 2011 року ОСОБА_1 пред’явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
Вироком Куйбишевського районного суду міста Донецька від 22 жовтня 2012 року (справа № 1/259/44/2014) ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України. Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 05 квітня 2013 року вказаний вирок скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд.
Вироком Куйбишевського районного суду міста Донецька від 27 січня 2014 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину та засуджено за частиною третьою статті 368 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов’язані із виконанням функцій представника влади на строк 2 роки без конфіскації майна. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробувальним терміном на 3 роки та згідно зі статтею 76 КК України зобов’язано повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання та періодично з’являтися для реєстрації до зазначеного органу.
Запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд стосовно ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишено без змін.
На вирок Куйбишевського районного суду міста Донецька обвинуваченою та прокурором були подані апеляційні скарги.
На стадії апеляційного розгляду матеріали кримінального провадження були втрачені через проведення в липні 2014 року повномасштабної антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2021 року за заявою ОСОБА_1 відновлено втрачені матеріали кримінального провадження, зокрема вирок, який не набрав чинності.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 лютого 2023 року відновлені матеріали кримінальної справи за апеляційними скаргами ОСОБА_1 (з доповненнями) та прокурора, який брав участь у розгляді кримінальної справи, поданими на вирок Куйбишевського районного суду міста Донецька від 27 січня 2014 року стосовно ОСОБА_1 повернуто до суду першої інстанції – Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
У своїх поясненнях під час кваліфікаційного оцінювання суддя зазначила, що на теперішній час остаточного судового рішення, яке б набрало законної сили, стосовно неї судом не прийнято. Незважаючи на відновлення матеріалів втраченого кримінального провадження ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2021 року, яка набрала законної сили, суди продовжують вважати справу втраченою й такою, що не може бути розглянута.
На думку судді, рішення суду апеляційної інстанції про повернення матеріалів справи до суду першої інстанції унеможливлює завершення кримінальної справи та порушує її права з боку держави вже протягом 12,5 років.
Комісія не перевіряє та не оцінює обставин кримінальної справи. Водночас зауважує, що на стадії кваліфікаційного оцінювання досліджуються факти (явища) минулої поведінки судді на підставі виявлення і визначення (нових) якостей (характеристик, ознак чи рис) судді, відповідно до яких формується висновок про його здатність бути суддею, у тому числі за критеріями доброчесності та професійної етики (рішення Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 9901/57/19).
Як зазначалося вище, складовими поняття (кваліфікаційної вимоги) «доброчесність» є такі чесноти судді, як незалежність, чесність, неупередженість, непідкупність, сумлінність, дотримання ним етичних норм, у тому числі бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті.
Незалежність суддів є прерогативою чи привілеєм не для захисту власних інтересів, а в інтересах верховенства права та тих, хто шукає й очікує правосуддя (пункт 10 Рекомендації № R (94) 12 щодо незалежності, ефективності та ролі суддів, а також доречність її [Рекомендації] та будь-яких інших міжнародних стандартів для існуючих проблем у цих сферах).
Принцип незалежності судових органів дає їм право і вимагає від них забезпечення справедливого ведення судового розгляду і дотримання прав сторін (пункт 6 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями № 40/32 та № 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року).
Судова влада повинна користуватися довірою не тільки з боку сторін у конкретній справі, але й з боку суспільства в цілому. Суддя повинен не тільки бути реально вільним від будь-якого невідповідного упередження або впливу, але він або вона повинні бути вільними від цього й в очах розумного спостерігача. В іншому випадку довіра до незалежності судової влади буде підірвана (пункт 12 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів).
Під час співбесіди із суддею Панченко О.О. та дослідження її досьє Комісією проаналізовано ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2021 року, якою відновлено матеріали втраченої кримінальної справи № 1/259/44/2014 стосовно ОСОБА_1, постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 лютого 2023 року, ухвалену за результатами попереднього розгляду відновлених матеріалів кримінальної справи за апеляційними скаргами ОСОБА_1 (з доповненнями) та прокурора, який брав участь у розгляді кримінальної справи; вирок Куйбишевського районного суду міста Донецька від 27 січня 2014 року стосовно ОСОБА_1, ухваленого за частиною третьою статті 368 КК України.
Відповідно до копії вироку Куйбишевського районного суду міста Донецька від 27 січня 2014 року, яку надано Комісії суддею Панченко О.О., 16 травня 2011 року на адресу Авдіївського міського суду Донецької області для розгляду по суті в порядку статті 232 КПК України надійшла кримінальна справа № 28-30234 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 186 КК України, яка прийнята до розгляду суддею цього суду ОСОБА_1.
У липні 2011 року (день та час досудовим та судовим слідством не встановлені), ОСОБА_3 з метою дізнатись про стан розгляду кримінальної справи за обвинуваченням його знайомого ОСОБА_2 за частиною другою статті 186 КК України прибув до приміщення Авдіївського міського суду Донецької області, де спілкувався із суддею цього суду ОСОБА_1.
У розмові ОСОБА_1, повідомила останньому, що за результатами розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2, вона може постановити обвинувальний вирок. Цим вироком ОСОБА_2 буде визнано винним у вчиненні злочину, йому буде призначено більш м’яке покарання, ніж передбачено санкцією частини другої статті 186 КК України.
У приміщенні Авдіївського міського суду Донецької області 25 липня 2011 року під час особистої зустрічі з ОСОБА_3 суддя ОСОБА_1 повідомила останньому, що за умови передання їй хабаря в розмірі 6 000 доларів США вона зможе постановити обвинувальний вирок, яким визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні вказаного злочину, та на підставі статті 69 КК України призначити йому більш м’яке покарання, ніж передбачено санкцією частини другої статті 186 КК України.
16 серпня 2011 року, тобто у день призначеного судового засідання у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 186 КК України, у приміщенні Авдіївського міського суду Донецької області під час особистої зустрічі з ОСОБА_3 суддя ОСОБА_1 повідомила останнього, що за результатами розгляду кримінальної справи вона зможе постановити обвинувальний вирок, яким визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину передбаченого частиною другою статті 186 КК України, та призначити йому покарання у виді двох років позбавлення волі. Водночас вона висунула умови, необхідні для застосування нею статті 69 КК України при постановленні вироку, а саме: повне визнання ОСОБА_2 вини у вчиненні інкримінованого йому злочину та повне відшкодування збитків, спричинених внаслідок вчиненого ним злочину.
Надалі 04 листопада 2011 року приблизно о 9 годині 32 хвилини, перебуваючи в службовому кабінеті № 11, розташованому в приміщенні Авдіївського міського суду Донецької області, ОСОБА_3 передав, а ОСОБА_1 одержала грошові кошти в розмірі 1 000 доларів США, що згідно з офіційним курсом іноземних валют, встановленим Національним банком України, станом на 04 листопада 2011 року становило 7 980,7 гривень. Отримана сума була частиною від обумовленої раніше суми хабаря в розмірі 6 000 доларів США за ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_2 та призначення йому більш м’якого покарання, ніж передбачено санкцією частини другої статті 186 КК України. Водночас ОСОБА_1 визначила дату одержання решти хабаря – 14 листопада 2011 року о 12 годині 00 хвилин, у день чергового судового засідання у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_2 та ухвалення, з її слів, зазначеного обвинувального вироку та, бажаючи довести свій злочинний умисел до кінця, висунула умову про необхідність передачі їй ОСОБА_3 решти хабаря саме до початку розгляду нею цієї кримінальної справи.
Приблизно о 12 годині 44 хвилини 14 листопада 2011 року ОСОБА_1, перебуваючи у приміщенні власного службового кабінету № 11 в будівлі Авдіївського міського суду Донецької області, одержала від ОСОБА_3 решту обумовленої суми хабаря в розмірі 5 000 доларів США, що згідно з офіційним курсом іноземних валют, встановленим Національним банком України, станом на 14 листопада 2011 року становило 39 911,5 гривень.
Усього ОСОБА_1 одержала від ОСОБА_3 хабар у розмірі 47 892,20 гривень, що більш ніж в п’ять разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, тобто хабар у значному розмірі.
У постанові Дніпровського апеляційного суду від 24 лютого 2023 року зазначено, що висновки про доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_1 суд першої інстанції обґрунтував дослідженими під час судового розгляду та покладеними в основу вироку письмовими доказами, а саме:
- протоколом огляду грошових коштів від 03 листопада 2011 року, згідно з яким працівниками ГУБОЗ МВС України були оглянуті грошові кошти в сумі 1 000 доларів США купюрами по 100 доларів США – частина хабаря та передані ОСОБА_3 для подальшого вручення ОСОБА_1;
- протоколом огляду, помітки та вручення грошових коштів від 14 листопада 2011 року, згідно якого працівниками ГУБОЗ МВС України були оглянуті грошові кошти в сумі 5 000 доларів США купюрами по 100 доларів США та вручені для контрольованої передачі їх у якості хабаря судді Авдіївського міського суду Донецької області ОСОБА_1;
- протоколом обшуку від 14 листопада 2011 року, відповідно до якого під час проведення обшуку службового кабінету судді Авдіївського міського суду Донецької області ОСОБА_1 на приставному столі до робочого столу серед матеріалів цивільних і кримінальних справ виявлені грошові кошти в сумі 5 000 доларів США, які були попередньо вручені ОСОБА_3;
- протоколом обшуку від 14 листопада 2011 року, відповідно до якого під час проведення обшуку приміщення Авдіївського міського суду Донецької області були вилучені документи документообігу, які свідчать про надходження 16 травня 2011 року до Авдіївського міського суду Донецької області кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 за частиною другою статті 186 КК України, яка перебувала в провадженні судді ОСОБА_1, а також вилучені належним чином завірені копії та оригінали документів особової справи ОСОБА_1;
- протоколом огляду від 14 листопада 2011 року, згідно якого були оглянуті матеріали кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 за частиною другою статті 186 КК України, серед документів вказаної справи виявлено та оглянуто доповідну записку від 14 листопада 2011 року секретаря судового засідання Авдіївського міського суду Донецької області ОСОБА_4, із змісту якої вбачається, що під час розгляду даної кримінальної справи ОСОБА_2 повністю визнав свою вину, просив суд розглянути справу у скороченому порядку, відмовився від послуг захисника ОСОБА_5 та після проголошення вироку підсудний ОСОБА_2 в присутності конвою відмовився від написання заяви про відмову від послуг захисника і від написання заяви про розгляд справи у скороченому порядку;
- протоколами огляду легалізованих матеріалів, отриманих 04 та 14 листопада 2011 року в проведення ОТЗ відносно судді Авдіївського міського суду Донецької області ОСОБА_1 (на яких зафіксована інформація щодо обставин вчинення інкримінованого ОСОБА_1 злочину за частиною третьою статті 368 КК України).
Водночас ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2021 року відновлено такі матеріали втраченого кримінального провадження стосовно ОСОБА_1:
- супровідний лист за підписом судді ОСОБА_6 від 26 березня 2014 року, яким надіслано кримінальну справу разом з додатками за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною третьою статті 368 КК України з апеляціями захисника, прокурора та засудженої до Апеляційного суду Луганської області з Куйбишевського районного суду міста Донецька;
- протокол усної заяви про скоєння злочину від 03 листопада 2011 року від ОСОБА_3, прийнятої старшим оперуповноваженим ОВС АКБ ГУБОЗ МВС України підполковником міліції ОСОБА_7;
- пояснення ОСОБА_3 від 03 листопада 2011 року, відібрані старшим оперуповноваженим ОВС АКБ ГУБОЗ МВС України підполковником міліції ОСОБА_7;
- протокол огляду та добровільної видачі від 03 листопада 2011 року складений старшим оперуповноваженим ОВС АКБ ГУБОЗ МВС України підполковником міліції ОСОБА_7, а саме диктофону «Олімпус» VN41500 РС»;
- довідку щодо перевірки законності заведення ОРС від 10 листопада 2011 року складену старшим прокурором відділу 04/3/1/1 ОСОБА_8;
- протокол обшуку від 14 листопада 2011 року трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1, площею 69 метрів квадратних, який розпочато в 15 годин 08 хвилин та закінчено в 16 годин 50 хвилин;
- супровідний лист старшого слідчого ОСОБА_9, який направив на відповідальне зберігання грошові кошти 100 доларів США серії НВ № 42664587 R;
- квитанцію до прибуткового касового ордеру від 13 лютого 2012 року, відповідно до якої прийнято від ОСОБА_7 по кримінальній справі 49-3331 100 доларів США;
- протокол очної ставки від 15 листопада 2011 року. Місце проведення – Донецьк, відповідно до якого слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 в приміщенні слідчого відділу прокуратури Донецької області між підозрюваною ОСОБА_1 та свідком ОСОБА_3;
- постанову від 25 листопад 201 року, якою визнано речовим доказом диктофон «Olympus-digital voice Recorder VN-4100 PC» з наявними на ньому аудіо записом розмови яка відбулася 16 серпня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3;
- супровідний лист Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю на ім’я слідчого з особливо важливих справ Генеральної прокуратури України ОСОБА_9 про направлення легалізованих матеріалів, отриманих 04 листопада 2011 року та 14 листопада 2011 року в ході проведення оперативно-технічних заходів відносно ОСОБА_1;
- постанову про приєднання до кримінальної справи речових доказів від 22 березня 2012 року, відповідно до якої визнано речовими доказами носії інформації, на яких зафіксовані матеріали ОРЗ проведених щодо ОСОБА_1 в справі 49-3331;
- постанову слідчого ОСОБА_9 від 11 січня 2012 року якою в справі 49-3331 призначено судово-хімічну експертизу грошових коштів, змивів з рук ОСОБА_1;
- висновок експерта від 03 лютого 2012 року № 15хс;
- постанову старшого слідчого ОСОБА_9 від 07 лютого 2012 року, відповідно до якої предмет хабаря – 5 000 доларів США, зразки хімічної речовини, якою вони були помічені, змиви з рук ОСОБА_1, зразок чистого ватного тампону визнано речовими доказами;
- супровідний лист слідчого ОСОБА_9 від 07 лютого 2012 року до директора ДФЗБО МВС України ОСОБА_10, якою направлені на відповідальне зберігання грошові кошти в сумі 5000 доларів США;
- фотокопія квитанції до прибуткового касового ордеру № 3 від 13 лютого 2012 року, відповідно до якої прийнято від ОСОБА_7 по кримінальній справі 49-3331 5 000 доларів США;
- постанову заступника Генерального прокурора України ОСОБА_11 від 11 листопада 2011 року, відповідно до якої порушено справу щодо ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України;
- постанову від 23 листопада 2011 року слідчого ОСОБА_9, якою приєднано до справи речові докази та передано їх на відповідальне зберігання на трьох сторінках, якою речовим доказом визнано 100 доларів США серії НВ № 42664587 R;
- обвинувальний висновок від 30 березня 2012 року, складений в місті Києві стосовно ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України в справі № 49-3331, затверджений заступником Генерального прокурора України ОСОБА_12 03 квітня 2012 року;
- лист заступника Генерального прокурора ОСОБА_12 на адресу голови Верховного суду України про направлення кримінальної справи № 49-3331 за обвинуваченням судді Авдіївського міського суду Донецької області ОСОБА_1 до іншого суду загальної юрисдикції від 03 квітня 2012 року;
- лист Голови Верховного суду України від 06 квітня 2012 року, яким кримінальну справу відносно ОСОБА_1 спрямовано до Куйбишевського районного суду Донецької області;
- вирок Куйбишевського районного суду міста Донецька під головуванням судді ОСОБА_6, за участі секретаря ОСОБА_13, за участі прокурора ОСОБА_14, захисника ОСОБА_15, підсудної ОСОБА_1 за статтею 368 частиною третьою КК України від 27 січня 2014 року.
Аналізуючи встановлені органом досудового розслідування та судом першої інстанції обставини, Комісія не залишила поза увагою презумпцію невинуватості, що є одним з основоположних конституційних принципів кримінального судочинства, який відображений у частині першій статті 62 Конституції України та частині першій статті 17 КПК України.
Водночас Комісія виходить із того, що кримінальна відповідальність та процедура оцінювання судді на відповідність займаній посаді мають різну правову природу, що обумовлює застосування різних стандартів доказування. При цьому відсутність негативного рішення стосовно особи у кримінальному провадженні не виключає ухвалення на підставі аналогічних доказів рішення про невідповідність судді займаній посаді у процедурі кваліфікаційного оцінювання.
Тому, ненабрання чинності вироком Куйбишевського районного суду міста Донецька від 27 січня 2014 року у справі № 1/259/44/2014, яким ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на п’ять років зі звільненням від відбування покарання відповідно до статей 75–76 КК України з випробувальним терміном на три роки, не означає, що за результатом дослідження та обговорення вказаної вище інформації поведінка судді не може бути кваліфікована як така, що не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики саме через різний характер та відмінну правову природу кримінальної відповідальності та процедури кваліфікаційного оцінювання судді.
Отже, перебіг кримінальної справи № 1/259/44/2014 не має визначального значення в процедурі кваліфікаційного оцінювання судді Панченко О.О. Натомість Комісія може і зобов’язана вирішувати питання про відповідність дій судді критеріям доброчесності та професійної етики, надаючи самостійну оцінку таким діям та встановленим у кримінальній справі обставинам.
ОСОБА_1 у поясненнях зазначила, що постановою заступника Генерального прокурора України від 11 листопада 2011 року стосовно неї було штучно порушено кримінальну справу за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України. Винною у вчиненні вказаного злочину вона себе не визнає, оскільки злочин не вчиняла та умислу на його вчинення не було, а кримінальна справа сфабрикована Генеральною прокуратурою України на замовлення, оскільки вона чесно і незалежно здійснювала правосуддя та мала зайняти адміністративну посаду в Авдіївському міському суді Донецької області, зокрема заступника голови суду.
Водночас в засіданні Комісії суддя ОСОБА_1 не надала жодних підтверджень своїх доводів про штучне порушення Генеральною прокуратурою України кримінальної справи стосовно неї. Доводи судді, на думку Комісії, ґрунтуються лише на припущеннях.
Комісія зазначає, що суддя при здійсненні правосуддя має керуватися виключно законом та верховенством права, бути вільним від будь-яких зав’язків, прихильності чи упередження, що може сприйматися як таке, що впливає на здатність судді приймати незалежні рішення.
У свою чергу суддя ОСОБА_1 при розгляді кримінальної справи № 28-30234 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 186 КК України, на думку Комісії, вказаних норм поведінки не дотрималася.
Оцінюючи встановлені під час кваліфікаційного оцінювання судді обставини, Комісія вкотре наголошує, що проявами доброчесності судді є його незалежність, неупередженість, непідкупність, сумлінність, дотримання ним етичних норм, у тому числі бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті.
Cудова незалежність передбачає, що при розгляді справи між будь-якими сторонами судді повинні бути безсторонніми, тобто вільними від будь-яких зв’язків, прихильностей, упередженості, які впливають або можуть створювати враження впливу на спроможність суддів здійснювати судочинство незалежно.
Таким чином, інформація, яка міститься у відновлених матеріалах кримінальної справи стосовно ОСОБА_1, ухвалі Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2021 року, постанові Дніпровського апеляційного суду від 24 лютого 2023 року вказує на невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики.
За приписами частин першої, другої статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина перша статті 1 та частина перша статті 6 Закону).
Як передбачено частинами першою та другою статті 48 Закону, суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання у діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і має наслідком відповідальність, установлену законом.
У пункті 9 Висновку № 3 (2002) КРЄС констатовано, що довіра до судової системи є надзвичайно важливою в контексті глобалізації спорів та зростання доступу до судових рішень. Також у державі, яка керується верховенством права, громадськість має очікувати прийняття загальних принципів, які відповідали б вимогам справедливого суду та забезпечували б основоположні права. Обов’язки, покладені на суддів, мають визначатися таким чином, щоб гарантувати неупередженість суддів та їхню ефективну діяльність.
Відповідно до пункту 21 Висновку № 3 (2002) КРЄС судді повинні за всіх обставин діяти безсторонньо з тим, щоб забезпечити відсутність правомірних підстав у громадян підозрювати якусь упередженість. У цьому відношенні безсторонність повинна бути очевидною як під час виконання суддею судових функцій, так і інших дій.
Суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки в будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів (пункт 2 частини сьомої статті 56 Закону).
Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, визначено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, неупередженість та справедливість суду.
Згідно зі статтями 2, 3 вказаного кодексу суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов’язану зі здійсненням правосуддя, та бути незалежним від своїх колег у процесі прийняття рішень. Він не має права використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб та не повинен дозволяти цього іншим.
Крім того, слід зауважити, що хоч суддя ОСОБА_1 у зв’язку з не набранням вироком законної сили вважається невинуватою у вчиненні злочину, однак відомості, що містяться в матеріалах кримінальної справи, набули суспільного резонансу та шкодять авторитету правосуддя.
Стосовно доводів ГРД, що суддя Панченко О.О. отримувала ліквідне майно (квартири) в безкоштовне користування, Комісією встановлено таке.
Відповідно до частини другої статті 23 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у підпунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, можуть приймати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність, крім випадків, передбачених частиною першою статті 23 Закону, якщо вартість таких подарунків одноразово не перевищує двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на день прийняття подарунка, а сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує чотирьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону подарунок – грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають, одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової.
У деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2014–2018 роки Панченко О.О. зазначала місце проживання за адресою: АДРЕСА_2. Квартира перебувала в неї на праві тимчасового користування за усною домовленістю, дата набуття такого права – 15 липня 2014 року.
У декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2019 рік Панченко О.О. зазначила місце проживання за адресою: АДРЕСА_3. Квартира перебувала в неї на праві тимчасового користування за усною домовленістю, дата набуття такого права не зазначена.
У деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2020–2023 роки Панченко О.О. зазначала місце проживання за адресою: АДРЕСА_4. Квартира перебувала в неї на праві тимчасового користування за усною домовленістю, дата набуття такого права – 01 липня 2011 року.
Панченко О.О. пояснила, що в літку 2014 року вимушена була залишити місто Донецьк через окупацію та переїхати з родиною до міста Києва, про що повідомила Генеральну прокуратуру України, органи поліції та суд.
Відповідно до положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та постанови Кабінету Міністрів України «Про облік внутрішньо переміщених осіб» від 01 жовтня 2014 року № 509 для взяття на облік внутрішньо переміщених осіб останні мали в органи соціального захисту населення подати документи, що підтверджують їх особу, дані, що свідчать про реєстрацію та проживання на окупованих територіях, а також дані про фактичне проживання за конкретною адресою на підконтрольній Україні території.
Зазначаючи в деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, адреси квартир у місті Києві, у яких вона проживала протягом останніх десяти років, вона мала на меті чесно вказати місце свого проживання.
Суддя наголошувала, що власники квартир, у яких вона проживала й проживає в місті Києві, різні люди, які не є її родичами чи близькими особами, проте жодного разу вона не укладала з ними будь-яких письмових договорів щодо користування їх майном.
Указане, на думку Панченко О.О., обумовлене тим, що з 2014 року мало місце упереджене ставлення власників майна до осіб, які мали реєстрацію в місті Донецьку та місті Луганську, тому знайти житло було складно. Наразі власники квартир здебільшого відмовляються укладати офіційний договір оренди житла з унормованими правами й обов’язками сторін такого договору.
Таким чином, не укладаючи жодних письмових договорів користування майном, не маючи прав і обов’язків орендаря, у своїх деклараціях вона й зазначала чесно про те, що мало місце інше тимчасове користування майном за усною домовленістю з власником у зв’язку з цим нею не зазначалися і видатки на утримання майна.
З огляду на наведене необхідно зазначити, що постійна увага з боку суспільства до дій представників судової гілки влади, прагнення громадян мати в державі справедливе правосуддя для забезпечення належного захисту своїх прав покладають на суддю обов’язок бути не лише представником влади, який неухильно дотримується Конституції України, законів України та міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а й обов’язок бути людиною з високими стандартами поведінки.
Високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, у повсякденному житті, має демонструвати таку поведінку, щоб оточуючі люди бачили в ньому еталон порядності і справедливості – високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. При цьому суддя має не лише подавати особистий приклад, а і пропагувати етичну поведінку серед оточуючих, вимагати етичної поведінки від інших.
Підтримання високих стандартів поведінки вимагає від суддів уникнення створення враження неналежної поведінки – як професійної, так і особистої. Суддя має усвідомлювати, що він представляє судову гілку влади, та не допускати зі свого боку поведінки, що може зашкодити авторитету правосуддя.
Особливості поведінки судді проявляються в тому, що суддя зобов’язаний не допускати будь-яких дій, що можуть заподіяти шкоду, порушити нормальну діяльність суду чи дискредитувати судову владу загалом.
Необхідною умовою для належного виконання суддею своїх обов’язків є, зокрема, чесність. Суддя має демонструвати поведінку, бездоганну навіть з погляду стороннього спостерігача.
Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти окремі обмеження і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.
Суддя повинен поважати закон, дотримуватися його та за будь-яких обставин дбати про те, щоб його дії сприяли зміцненню суспільної довіри до судових органів. Бездоганна поведінка суддів означає уникнення порушень норм етики та недопущення створення враження їх порушення не лише під час виконання професійних обов’язків, а й в особистому житті.
Недотримання суддею моральних засад суспільства призводить до зниження його авторитету, робить таку поведінку незрозумілою для суспільства, внаслідок чого можуть виникати сумніви щодо незалежності та справедливості суду.
Суддя Панченко О.О. обізнана зі встановленими вимогами до стандартів етичної поведінки, які покладають на неї обов’язки судді, а також з вимогами Закону України «Про запобігання корупції», тому не могла не знати, що їх недотримання матиме негативний вплив на рівень суспільної довіри до суду.
У письмових поясненнях, і під час співбесіди суддя Панченко О.О. зазначала, що може документально підтвердити оплату власникам житла за користування їх майном, однак жодних доказів Комісії надано не було.
Також Комісія негативно сприймає пояснення судді щодо неможливості укладення договору оренди житла у зв’язку з упередженим ставленням громадян до внутрішньо переміщених осіб, оскільки цей факт нічим не підтверджується.
Узагальнюючи наведене, Комісія зазначає, що досліджені матеріали суддівського досьє, співбесіда із суддею Панченко О.О. дають підстави Комісії оцінити відповідність судді досліджуваним критеріям у 0 балів.
Висновок Комісії за результатами розгляду справи.
За результатами дослідження суддівського досьє та проведеної співбесіди суддя Панченко О.О. у сукупності набрала 319,875 бала, що є підставою для визнання її такою, що не відповідає займаній посаді.
Рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді є підставою для внесення подання до Вищої ради правосуддя з рекомендацією про звільнення судді з посади (пункт 37 розділу ІІІ Положення).
Ураховуючи викладене та керуючись нормами Конституції України, статтями 83–85, 93 та 101, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України одноголосно
вирішила:
Визначити, що суддя Авдіївського міського суду Донецької області Панченко Олена Олександрівна за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрала 319,875 бала.
Визнати суддю Авдіївського міського суду Донецької області Панченко Олену Олександрівну такою, що не відповідає займаній посаді.
Внести подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді Авдіївського міського суду Донецької області Панченко Олени Олександрівни з посади.
Головуючий Михайло БОГОНІС
Члени Комісії: Надія КОБЕЦЬКА
Галина ШЕВЧУК
