Вища кваліфікаційна комісія суддів України у складі:
головуючого – Патрюка М.В.,
членів Комісії: Бутенка В.І., Заріцької А.О., Луцюка П.С., Макарчука М.А., Мішина М.І., Прилипка С.М., Тітова Ю.Г.,Шилової Т.С., Щотки С.О.,
розглянувши дисциплінарну справу стосовно судді Дарницького районного суду міста Києва Набудович Ірини Олександрівни за зверненням Громадської організації «Майдан - Громадський контроль» (далі – ГО),
встановила:
У червні 2014 року до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – Комісія) надійшло звернення ГО в особі голови Колбанцева В.В., у якому зазначено про те, що Набудович І.О., здійснюючи повноваження слідчого судді у кримінальному провадженні, не виконала обов’язків щодо судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів особи. Задовольнила клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з порушенням вимог частин шостої та сьомої статті 206 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України).
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 лютого 2015 року № 126/дп-15 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Дарницького районного суду м. Києва Набудович І.О.
На виконання вимог пункту 8 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» розгляд дисциплінарної справи проводиться відповідно до вимог Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій та статус суддів» у редакції, чинній на час подачі звернення та відкриття провадження.
Заявник та суддя Набудович І.О. у засіданні участі не взяли, хоча про час та місце проведення засідання були належним чином повідомлені. У засіданні взяв участь адвокат Корнієнко В.І., який представляв інтереси судді Набудович І.О. на підставі договору про надання правової допомоги.
У засіданні представник судді просив припинити провадження у дисциплінарній справі, посилаючись на те, що рішенням від 10 лютого № 126 дп-15 Комісія вдруге відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Набудович І.О. за зверненням ГО. Комісія 18 серпня 2014 року вже приймала рішення №1067/дп-14 про відкриття справи стосовно судді (далі – рішення № 1067/дп-14), натомість не вирішила питання щодо її дисциплінарної відповідальності. Окрім того, закінчився встановлений частиною четвертою статті 87 Закону № 2453-VІ строк застосування до судді дисциплінарного стягнення.
Також представник судді заперечував дані звернення ГО, посилаючись на те, що Набудович І.О. як слідчий суддя під час розгляду клопотання про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою дотрималась вимог КПК України. Зовнішній вигляд ОСОБА_1 та його стан не давали підстав для обґрунтованої підозри щодо можливого порушення вимог законодавства під час затримання або утримання підозрюваного в уповноваженому органі державної влади та вжиття заходів відповідно до частини 7 статті 206 КПК України. Натомість сам ОСОБА_1 підозрювався у вчиненні тяжкого злочину за статтею 296 частиною 3 КК України. Прийняте слідчим суддею рішення має достатнє та належне обґрунтування у його мотивувальній частині з урахуванням даних особи підозрюваного, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення тяжкого злочину за статтею 187 частиною 2 КК України.
Доповідач оголосив письмові пояснення судді Набудович О.І., які містяться в матеріалах дисциплінарної справи.
Заслухавши доповідача, пояснення представника судді – адвоката Корнієнка В.І., дослідивши надані матеріали, Комісія дійшла висновку про наявність у діях судді Дарницького районного суду м. Києва Набудович О.І. ознак порушення присяги з огляду на таке.
Комісія встановила, що 25 січня 2014 року до провадження слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва Набудович І.О. надійшли матеріали клопотання слідчого СВ Дарницького РУГУ МВС України в м. Києві Бондаренка О.В., погоджене старшим прокурором прокуратури Дарницького району м. Києва Музикою В.М., про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_1, затриманого 23 січня 2014 року та підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого статтею 296 частиною 3 Кримінального кодексу України (далі – клопотання слідчого).
Розглянувши 25 січня 2014 року це клопотання, слідчий суддя Набудович І.О. постановила ухвалу про його задоволення та обрала ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Відповідно до мотивувальної частини рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 обгрунтовано підозрювався у скоєнні злочину, передбаченого статтею 296 частиною 3 Кримінального кодексу України (в редакції згідно з Законом України від 16 січня 2014 року № 721-VІІ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів безпеки громадян» санкцію цієї норми змінено на шість років позбавлення волі). Ураховуючи тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, вік, стан здоров’я, міцність соціальних зв’язків, а також вагомість доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, на думку слідчого судді, існували ризики, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому він підозрюється.
13 лютого 2014 року колегія суддів апеляційного суду м. Києва задовольнила апеляційні скарги підозрюваного та його захисника, ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 25 січня 2014 року скасувала, прийняла рішення про застосування стосовно підозрюваного запобіжного захисту у вигляді домашнього арешту у певний період доби.
Колегія суддів дійшла висновку про те, що слідчий суддя, застосовуючи до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не повною мірою дотрималась вимог кримінального процесуального законодавства України, а саме порушила вимоги статей 177, 178, 183, 194 КПК України, що істотно вплинули на правильність прийнятого рішення. Як зазначив суд апеляційної інстанції, слідчий суддя не дотрималась зазначених вимог процесуального закону, задовольнила клопотання про застосування виняткового запобіжного заходу стосовно ОСОБА_1 без з’ясування обставин, які б свідчили про наявність ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК України, мотивуючи своє рішення лише посиланням на наявність таких ризиків у клопотанні. Окрім того, слідчий суддя не з’ясувала та не навела у рішенні обґрунтувань на користь того, що застосування більш м’яких заходів до підозрюваного не зможе забезпечити його належної процесуальної поведінки.
Наведені обставини підтверджуються копіями судових рішень у справі № 753/1708/14-к (а.с. 152-153, 201- 205), які містяться в матеріалах дисциплінарної справи.
Забезпечення права на свободу та особисту недоторканість є засадою, якій, зокрема, за формою та змістом має відповідати кримінальне провадження. Згідно з цією засадою під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в іншій спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом (частина 1 статті 12 КПК України).
Практичне застосування вказаної засадизазначеної засади визначено у нормах КПК України, які встановлюють мету, підстави, порядок та критерії застосування запобіжних заходів та затримання особи.
Так, стаття 177 КПК України встановлює мету та підстави застосування запобіжних заходів.
Згідно зі статтею 183 КПК України застосування виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою можливе виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м’яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Критерії обрання запобіжного заходу встановлені частиною першою статті 194 КПК, відповідно до яких слідчий суддя, суд, вирішуючи це питання, зобов’язаний встановити:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним обвинуваченим кримінального правопорушення,
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених статтею 177 КПК
3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, що слідчий суддя, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову у застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність зазначених обставин.
Встановлені обставини та аналіз наведених процесуальних норм дають Комісії підстави вважати, що суддя Набудович І.О. застосувала винятковий запобіжний захід до ОСОБА_1 без наявності підстав, передбачених КПК України.
Також звертає увагу на себе той факт, (який підтверджується технічним записом судового засідання від 25 січня 2014 року), що клопотання сторони захисту дослідити у судовому засіданні відеозапис, який, як вважав адвокат підозрюваного, міг би спростувати наявність обґрунтованої підозри у скоєнні його підзахисним кримінального правопорушення, було відхилено суддею Набудович І.О. Суддя погодилась з доводами прокурора, що всі докази мають досліджуватися під час досудового розслідування і не є визначальними під час вирішення клопотання слідчого. Вочевидь такі дії судді не узгоджуються з вимогами процесуального закону, оскільки обґрунтована підозра у скоєнні кримінального правопорушення є однією з підстав застосування запобіжного заходу стосовно особи.
Згідно з дослідженим в ході перевірки технічним записом судового засідання від 25 січня 2014 року також встановлено, що підозрюваний ОСОБА_1 заявляв в суді про отримання тілесних ушкоджень, відповідаючи на питання свого захисника. Зокрема, він вказував на свій незадовільний стан здоров’я у зв’язку з вчиненням до нього працівниками міліції фізичного насильства.
У матеріалах справи № 753/1708/14-к , які були досліджені Комісією в процесі розгляду дисциплінарної справи, містяться:
- рапорт чергового ч/ч Печерського РУ МВС України в м. Києві майора міліції Сергійчука В.П. від 23 січня 2014 року, яким він повідомляє про зроблене лікарем о 08 год. 39 хв. повідомлення № 2539358 про побиття ОСОБА_1 працівниками «Беркута» (а.с. 39);
- протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 23 січня 2014 року, в якому ОСОБА_1 зазначив про побиття його працівниками «Беркута»( а.с. 126);
- протокол допиту підозрюваного від 23 січня 2014 року, який проводився з 09 год 20 хв до 10 год 00 хв., з якого вбачається, що ОСОБА_1 скаржився на фізичне насильство стосовно нього вчинене працівниками міліції (а.с. 131);
- довідка міської клінічної лікарні швидкої допомоги м. Києва від 24 січня 2014 року № 526, згідно з якою лікуючим лікарем діагностовано ОСОБА_1 тілесні ушкодження у вигляді запеченої рани правої брови та забоїв м’яких тканин голови ( а.с. 199).
Наведені дані свідчать про те, що на час вирішення клопотання про застосування до ОСОБА_1 запобіжного заходу суддя Набудович І.О. володіла інформацією, яка свідчила про можливе застосування до підозрюваного надмірної сили працівниками міліції, а тілесні ушкодження підозрюваного мали очевидний характер.
Іншою засадою, якій має відповідати кримінальне провадження за формою та змістом, є повага до людської гідності, відповідно до якої забороняється піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність (стаття 11 КПК України).
Згідно з частиною шостою статті 206 КПК України, якою визначені обов’язки судді щодо загального захисту прав людини зазначеної норми встановлено, що якщо під час будь-якого судового засідання особа заявляє про застосування до неї насильства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі (орган державної влади, державна установа, якій законом надано право здійснювати тримання під вартою осіб), слідчий суддя зобов’язаний зафіксувати таку заяву або прийняти від особи письмову заяву та:
1) забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження особи;
2) доручити відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи;
3) вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки особи згідно із законодавством.
Частиною сьомою цієї статті законодавець встановив обов’язок судді незалежно від наявності заяви особи діяти у визначеному порядку, якщо її зовнішній вигляд, стан чи інші відомі слідчому судді обставини дають підстави для обґрунтованої підозри порушення вимог законодавства під час затримання або тримання в уповноваженому органі державної влади, державній установі.
У письмових поясненнях суддя Набудович І.О. обґрунтувала свої дії у процесі розгляду клопотання слідчого тим, що, на її думку, ОСОБА_1 міг отримати тілесні ушкодження через свою поведінку, посилаючись на ситуацію, яка склалась на момент його арешту. При цьому, як зазначила суддя, зовнішній стан підозрюваного, а також те, що він у судовому засіданні не заявляв клопотання про його побиття, не давали їй підстав для обґрунтованого висновку щодо порушення його прав. Натомість не пояснила, яким чином ОСОБА_1 міг отримати такі тілесні ушкодження через свою поведінку.
Інститут слідчого судді запроваджений у кримінальному процесі для здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб на стадії досудового розслідування ( пункт 18 частини 1 статті 3 КПК України).
Саме через виконання слідчим суддею своїх функцій законодавець намагався забезпечити у кримінальному процесі виконання основного конституційного обов’язку держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Аналіз встановлених обставин та зазначених норм права дають підстави Комісії для висновку, що суддя Набудович І.О. не виконала функцій слідчого судді під час розгляду клопотання про застосування стосовно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та ухвалила рішення, внаслідок якого були порушені гарантовані Конституцією України основні права людини – права на свободу та права на повагу до його гідності. Такі дії судді підривають довіру суспільства до судової влади і завдають непоправної шкоди її авторитету.
Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону № 2453- VІ суддя зобов’язаний, зокрема, своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства, додержуватись присяги судді. Присяга судді вимагає від нього об’єктивно безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно та сумлінно виконувати обов’язки судді.
Допущені суддею Дарницького районного суду України Набудович І.О. істотні порушення вимог закону не відповідають статусу судді, обґрунтовано викликають сумнів у її об’єктивності та неупередженості.
Доводи представника судді щодо припинення провадження у дисциплінарній справі не приймаються Комісією, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Рішення №1067/дп-14, згідно з яким, як вважає представник судді, вперше порушено дисциплінарну справу, було прийнято складом членів Комісії, повноваження яких відповідно до Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VІІ «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» були припинені.
Також, Комісія вважає, що встановлення фактів за результатами розгляду дисциплінарної справи стосовно судді, які вказують на наявність у його діях ознак порушення присяги, та висновок Комісії щодо цього у формі рішення, як того вимагає частина п’ята статті 87 Закону № 2453- VI, не є видом дисциплінарної відповідальності судді за своєю правовою природою та у розумінні цього Закону, а тому відсутні підстави для застосування передбачених частиною четвертою статті 87 Закону № 2453-VІ граничних строків притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Оцінюючи в сукупності факти та обставини, встановлені за результатами розгляду дисциплінарної справи, Комісія дійшла висновку про наявність в діях судді Набудович І.О. ознак порушення присяги.
Окрім цього, Комісія вважає, що строки, передбачені для здійснення дисциплінарного провадження, і строки для застосування дисциплінарного стягнення (строки давності) не ідентичні. У період з 27 лютого 2015 року до 28 березня 2015 року такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення судді з посади з підстав порушення присяги, ще не був імплементований у перелік дисциплінарних стягнень, тому строки провадження щодо звільнення судді за порушення присяги не були строками для застосування дисциплінарного стягнення. У цей період відповідно до статті 88 Закону № 2453-VІ до суддів можна було застосувати тільки дисциплінарне стягнення у виді догани. Інших видів дисциплінарних стягнень Закон України № 2453-VІ у редакції, яка діяла на той час, не передбачав.
Узгодження строків дисциплінарного провадження щодо звільнення судді за порушення присяги відповідно до статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» у редакції, яка набула чинності 27 лютого 2015 року, зі строками для застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення судді з посади з підстав порушення присяги відбулось з набранням чинності змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», який з 28 березня 2015 року запровадив строк давності притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за порушення присяги. Тобто законодавче закріплення звільнення судді за порушення присяги як виду дисциплінарного стягнення та встановлення трирічного строку давності притягнення до дисциплінарної відповідальності відбулось одночасно і набрало чинності з 28 березня 2015 року.
Відповідно до частини 4 статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці.
Строк накладання дисциплінарного стягнення, встановлений у частині 4 статті 87 Закону № 2453-VІ, до звільнення за порушення присяги не застосовувався і звільнення судді за порушення присяги не було обмежено в часі.
Комісія при розгляді дисциплінарної справи керується статтею 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (пункт 2) зазначено, що Конституція України, закріпивши частиною 1 статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом’якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу з боку уповноваженого державою органу.
Встановлення строку притягнення до юридичної відповідальності означає неможливість реалізації відповідальності у формі примусу зі спливом цього строку.
Закон № 2453-VІ не передбачав строку застосування до судді направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про його звільнення з посади судді за порушення присяги (не було обмежено в часі).
Комісія вважає за необхідне, виходячи з засад визначених статтею 58 Конституції України прийняти стосовно судді Набудович І.О. рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про його звільнення з посади судді за порушення присяги у межах трирічного строку визначеного частиною 4 статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».
Згідно з пунктом 5 частини 5 статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі, зокрема порушення суддею присяги.
Зважаючи на викладені обставини, на підставі статті 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон №№ 22/98-ВР), статей 87, 105 Закону № 2453-VІ зазначений висновок Вищої кваліфікаційної комісії суддів України підлягає направленню до Вищої ради юстиції з рекомендацією розглянути питання про звільнення судді Набудович І.О. з посади за порушення присяги.
Керуючись статтями 83-89, 105 Закону № 2453-VІ, статтею 32 Закону № 22/98-ВР, статтями 93–95 101, 108 Закону № 2453-VІ (у чинній редакції), Вища кваліфікаційна комісія суддів України
вирішила:
направити рекомендацію до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Набудович Ірини Олександрівни з підстав, передбачених пунктом 5 частини п’ятої статті 126 Конституції України (за порушення присяги).
Головуючий М.В. Патрюк
Члени Комісії: В.І. Бутенко
А.О. Заріцька
П.С. Луцюк
М.А. Макарчук
М.І. Мішин
С.М. Прилипко
Ю.Г. Тітов
Т.С. Шилова
С.О. Щотка
